Сергей Лущик. Одесские «Салоны Издебского» и их создатель

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
382 переглядів

Одесса: Студия «Негоциант», 2005.

Скульптор Володимир Іздебський (1882, Київ – 1965, Нью-Йорк) прожив довге життя, але в історії культури залишився 27-річним організатором інтернаціонального «Салону» – пересувної виставки модерного живопису і графіки, яка стала свого часу небуденним явищем мистецького життя Російської імперії, зокрема України. Виставка ця, що побувала в 1909–1910 роках в Одесі, Києві, Санкт-Петербурзі та Ризі, була першою масштабною спробою безпосередньо познайомити тамтешню публіку з найновішим лівим мистецтвом Заходу – фовістами, експресіоністами, майбутніми кубістами. У виставці взяли участь Матис і Вламінк, Марке і Русо, Кандинський і Брак, як і їхні однодумці в Росії (головно художники «Бубнового валета»). Другий «Салон», відкритий рік по тому, був подією локальнішою: його міжнародний статус був радше номінальним, а маршрут обмежився півднем України (Одеса, Миколаїв, Херсон). Але й цього разу організатор зробив ставку на аванґард: серед експонентів були Машков і Фальк, Ґончарова і Лєнтулов, Екстер і Татлін. На диво, в імперській провінції модернізаційний проєкт Іздебського мав успіх: маніпулюючи смаками публіки, організатор «Салонів» свідомо «розбавляв» експонентів-аванґардистів зрозумілішими обивателеві постімпресіоністами чи художниками «Світу мистецтва» і тим забезпечував прихильність загалу і «жовтої» преси. Ґурмани ж прощали Іздебському вимушене сусідство Брака з Лансере, і, либонь, не один київський чи одеський інтеліґент, чия молодість припала на ті роки, міг би повторити слідом за киянином Бєнєдіктом Лівшицем: «Виставка Іздебського відіграла вирішальну роль у зламі моїх мистецьких смаків і знань».

Одеський краєзнавець Сергій Лущик у книжці, що підсумовує його довголітні студії, створив перше монографічне дослідження біографії Іздебського й історії «Салонів». Його аналіз, опертий на вивчення преси й архівів усіх міст, де побували «Салони», якісно відмінний від праць попередників, побудованих здебільшого на місцевому матеріялі. Особливо цікаві розділи, що стосуються атрибуції експонатів і їхньої дальшої долі. Разом з іншими яскравими сторінками книжки вони роблять її однією з найкращих джерелознавчих студій в українському мистецтвознавстві останніх років.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Жовтень 2017
В Україні упродовж тривалого часу не існувало видання бібліофільського напрямку, аналогічного до...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2016
Наукове дослідження австрійського історика Алоїза Нусбаумера зосереджено на особливостях...

Розділи рецензій