Алейда Ассман. Новое недовольство мемориальной культурой

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
359 переглядів

Перевод с немецкого Бориса Хлебникова
Москва: Новое литературное обозрение, 2016.

Алейда Асман почала займатися проблемами так званої «культурної пам’яті» — власне, меморіяльною культурою — наприкінці минулого сторіччя. Нова книжка німецької дослідниці ставить ті ж запитання, що визначають тематику її нещодавніх монографій і є на порядку денному в посткомуністичній Східній Европі.

Чим є «робота пам’яті»? Як поводитися з «травматичним минулим», щоб воно не створювало проблем у сучасності і не ставало загрозою в майбутньому? У чому полягає небезпека від героїзації історичного минулого і так само — від його віктимізації? Що несуть за собою жертовні наративи? Чому вони постійно стають об’єктом політичних торгів, перетворюючись на своєрідну індустрію (Асман окремо згадує про «індустрію Голокосту»)?

Політика пам’яті, війни пам’яті, та сама «нова невдоволеність меморіяльною культурою» — успадкованими від совєтської імперії пам’ятками, ритуалами, топографічною номінацією, — визначають сьогодні українську злободенність. Асман пише про Німеччину, проте впадають у вічі деякі спільні з Україною тенденції. Авторка означує Голокост як «установчий міт» і «родинну історію», що донедавна створювали нормативне підґрунтя сучасного німецького суспільства, — тут передовсім мається на увазі емпатія до жертви. Конфлікт, власне, передумови до «нового невдоволення» авторка бачить у зміні поколінь і в демографічних зрушеннях: «нові» німці схильні до ревізії «установчих мітів» батьків і загалом зі скепсисом ставляться до патосу та риторики 1968-го. Окрім того, диверсифікація німецького суспільства породжує неминучі трансформації колективної пам’яті: сучасні «німці», серед яких є турки, євреї, східні слов’яни, мають принципово іншу «родинну історію» та колективну пам’ять. Асман цитує історика Дена Дайнера, який зауважує проблему в так званій «етнізації» колективної пам’яті: «Німцем уважають того, хто визначає свою національну належність через відмову від нацистського минулого. Німецькому громадянину турецького походження важко набути повноправного членства в такому колективі. Він не може долучитися до такого спільного “Ми”, покликаючись на засвоєння чужого минулого. Попри запровадження jus solis, головною ознакою ідентичности залишається, отже, jus sanguinis; і така постанова долається через ритуали комеморації» (тобто через мовні, комунікативні тактики).

Нарешті, окрему проблему становлять німці з НДР, які мають власну травматичну історію і тоталітарний «меморіяльний дискурс». Асман бачить у цьому один із серйозних викликів «установчим» основам меморіяльної культури: пам’ять про сталінізм тривіялізує пам’ять про Голокост, тоді як пам’ять про Голокост релятивізує пам’ять про сталінізм. Асман не дає рецептів, радше формулює проблеми, визначає причини та примушує замислитися про наслідки.

«Нове невдоволення…» — вже друга книжка німецької історикині та антропологині, яку видало «НЛО». 2014 року побачила світ «Довга тінь минулого: Меморіяльна культура та історична політика». Українською 2012 року було видано «Erinnerungsraume» — «Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті» («Ніка-Центр»). 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку історика Дмитра Вирського, спеціяліста з річпосполитської ранньомодерної історіографії,...
Андрій Блануца ・ Березень 2017
У Російській імперії парламентські структури було запроваджено чи не найпізніше на европейському...

Розділи рецензій