Peter Pomerantsev . Nothing Is True and Everything Is Possible. The Surreal Heart of the New Russia

Березень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
783 переглядів

Англійською мовою
Public Affairs, 2014.

Пітер Померанцев, британський журналіст, який народився у Києві в родині російського поета з Чернівців, дисидента, а згодом — іще й відомого радіоведучого Іґоря Померанцева, залишив Радянський Союз у віці двох років, коли КҐБ змусило його батьків виїхати за кордон. Він отримав освіту й виховання у двох світах: високій британській культурі у школі та університеті, а також у високій російській дисидентській удома, а потім приїхав працювати до Москви як продюсер телевізійних шоу і познайомився зі світом, який у своїх засадах відрізняється від перших двох. Це був світ російського телебачення, російської журналістики, великих грошей та великої влади. Померанцев написав про це книжку — одну з найважливіших книжок 2014 року і, можливо, одну з найважливіших книжок про Росію, які коли-небудь було написано. 

Ці оповідання — спогади про Москву «нульових» — написано від першої особи, але це не збірка, а цілісний твір у трьох діях. Це могла би бути поема (алюзія до Дантової «Божественної комедії») чи, наприклад, опера. Так чи так ідеться про подорож пеклом, про втрату обрисів реальности, запаморочення та западання світу в темряву. Дивно було би назвати це «збіркою оповідань» (до слова, один із уривків «Критика» опублікувала 2013 року у числі 9–10).

Москва почалася для Померанцева 2001 року, коли він приїхав у переповнене життям, можливостями, грошима місто — працювати в західних аналітичних центрах, проєктах ЕС, асистентом на зйомках документальних фільмів західного виробництва. Але сюжет, подорож починається лише 2006 року, коли Померанцев стає продюсером документальних фільмів і реаліті-шоу на телеканалі ТНТ. І згодом стане зрозуміло, що телебачення є одним із утілень влади — могутнім інструментом (хай його й контролюють спецслужби) і достатньо потужним, аби знищити того чи того можновладця, «центральним механізмом авторитаризму нового типу».

Хоча в оглядах та рецензіях світ, що його описує Померанцев у «Nothing Is True and Everything Is Possible» («Правди нема й усе можливо»), часто означують як «путінську Росію», і книжка справді є анатомією путінської Росії в її географічних кордонах та поза ними, Путін не є її головним героєм. Можна було б сказати, що її головним героєм є людина, яка створила публічний образ Владіміра Путіна та путінську ідеологію, — Владіслав Сурков. Утім, хай яким яскравим персонажем є Сурков та його образ «вульґарного Гамлета», генія і естета, враженого етичним автизмом та манією величі, «нову Росію» пояснює не він і не інші унікальні герої цієї книжки. Померанцев зумів збагнути сам спосіб мислення цієї «нової Росії» — успадковане від Радянського Союзу глибоке розщеплення особистости, множинність, розшарування і порожнечу між цими розшаруваннями та розщепленнями, порожнечу там, де, за уявленнями британців та російських дисидентів, мали би бути певні переконання, етичні засади: «“Усе PR” — стало улюбленою фразою у новій Росії; мої московські колеґи сповнені відчуття, що вони водночас циніки й посвячені. Коли я запитую їх про дисидентів радянських часів, як-от мої батьки, які боролися проти комунізму, вони відкидають їх як наївних мрійників, а мою власну західну відданість таким нечітким переконанням, як-от “права людини” та “свобода”, як оману». Ці дискусії не є просто сумнівами освічених людей: поруч із Росією великих грошей, декадентських вечірок і захмарно дорогих творів мистецтва постає Росія переповнених слідчих ізоляторів, бандитів, спецслужб, безправ’я. Немає нікого, хто міг би убезпечитися від шансу одного дня несподівано втратити все й опинитися за ґратами — просто як пішак у міжусобній війні можновладців.

Ця розповідь (чи поема) не завершується виходом із величезних яскравих кіл Москви (так вона виглядає згори, якщо дивитися з літака). Мислення, про яке пише Померанцев: «конформізм розвинено до естетичного акту», — вже не є унікально російським, воно універсалізується. Повернувшись до Лондона, він бачить, що «нова Росія» крокує Заходом, скуповуючи не лише його нерухомість, але й совість.

Книжка розчаровує і зачаровує. «Розчарування» тут слід розуміти буквально, також як «розчакловування»: розібрані на складники, бажані московські рольові моделі втрачають свою таємничість і привабливість, їх позбавлено чарів — чи йдеться про амбітний медія-проєкт «Сноб» (одомашнену та контрольовану опозицію), чи про яскраве життя красунь із нічних клубів (утриманок у жорсткому змаганні за найтовстіші гаманці континенту), чи про західних експатів, які спробували заробити легкі нафтові гроші, не перетворюючись на корумпованих постсовкових циніків (таки стаючи циніками), чи про всемогутніх політтехнологів (закомплексованих шахраїв із манією величі). Зачаровує вона елеґантним і майже фізично відчутним просвітленням, коли різні пазли складаються в одну — хай і досить сумну і страшну — картину (наприклад, коли стає зрозумілим, для чого у книжці була потрібна довга розповідь про російську модель, її самогубство та секту, в яку вона входила), і фіналом неймовірної краси.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олександр Аврамчук ・ Грудень 2017
Суспільний резонанс теми польського руху «Солідарність» зміцнюється неоднозначністю...
Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...

Розділи рецензій