Євген Маланюк. Нотатники. 1936–1968

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
230 переглядів

Київ: Темпора, 2008.

Було би банально сказати, що «Нотатники» Євгена Маланюка – це більше ніж звичайний щоденник. Зрозуміло, що записи людини, котра жила у кількох епохах, за різних політичних систем, мала ґрунтовну освіту й чітко окреслену світоглядну позицію та знала, для чого живе, є чимось більшим за буденний плин. Хоча й побутові деталі є важливими, бо з цього складається життя, навіть таких непересічних людей, як Євген Маланюк.

Останніми роками українським читачам стало щастити: мода (у найкращому значенні) на літературу факту докотилася і до нас, видавці врешті зацікавилися мемуарною літературою. «Автор» знову став цікавим «читачеві». Нарешті видано щоденники Євгена Чикаленка, Миколи Галагана – тексти, що наближають до нас невідому історію Києва, України, Европи.

«Нотатники» Євгена Маланюка починаються записами, зробленими у Варшаві у міжвоєнний період, і закінчуються перебуванням у Нью-Йорку часів Холодної війни. Всі авторові переміщення у часі та просторі є тлом для роздумів про Україну – але це не сентиментальні ностальгійні зітхання за мальовничо-солов’їною країною з вишневими садками коло хати. Це чіткі, подеколи безкомпромісні судження, сповнені болю, почасти сарказму й іронії. Можна порівняти їх із «Французьким щоденником» Анджея Бобковського, нещодавно виданим у «Критиці», – сподіваймося, хтось здійснить компаративний аналіз цих двох текстів, що віддзеркалюють важливий період зламу історичних епох і політичних систем.

Рідко буває, що видання має дві вступні статті, але у цьому випадку це не лише виправдано, а має глибокий морально-етичний сенс. Історію появи книжки оповідає у «кількох необхідних словах від упорядника» офіційний її укладач Володимир Панченко, який доклав максимум зусиль, щоби «Нотатники» прийшли до читача. А фактичним редактором і збирачем Маланюкових «Нотаток» був Леонід Куценко. Його працю над розшифруванням і впорядкуванням записів, збережених в архіві УВАН у США та в родинному архіві Маланюків у Празі, обірвала смерть.

Світлини, що їх додали до книги упорядники, наближають до читача не лише особу письменника, а й усю буремну епоху, в якій він жив і працював. Книжка може неабияк зацікавити не лише фахівців-філологів, а й усіх небайдужих до історії української інтелектуальної еліти на еміґрації.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій