Аттила Могильний. Нічні мелодії

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
412 переглядів

Київ: Преса України, 2013.

На відомому фото з поетами 1980-х біля Золотих воріт Аттила Могильний схожий на ґіда, який готується до захопливої розповіді. Це авторове зображення фігурує і в обох його книжках, що з’явилися з перервою в декілька місяців. Але якщо в «Київських контурах» упорядник Іван Малкович прагнув охопити весь доробок автора, то укладач «Нічних мелодій» Володимир Даниленко вирішив чітко відтворити структуру прижиттєвих збірок 1987 і 1991 років.

Розгортання художности урбанізму — безперечний авторів здобуток. Але йдеться не про декларативні пейзажі: поет окреслює свідомість городянина, в якій відчуття повсякдення сполучається з трепетною історіософією. Не випадково до визначальних якостей у світі Аттили Могильного належить сприйняття закорінености в місто: «…тільки Річард / заскочив до Києва, / щоб побудувати замок і піти, / а ми лишаємось тут / назавжди» («Зима нашого міста»).

Персонаж часто осмислює свій статус через відсилання до побуту столичних околиць, які чи не вперше здобувають цілісне трактування. Їх пов’язано з природою й антропогенною стихією, індивідуальним і колективним первнями, минувшиною та поточними настроями. Не перебільшуючи ролі туристичних окрас, Могильний очуднює «корпуси розбитих машин» на Відрадному, звідки «виростали ожини й легенди» («Перебіжні спогади», 1), а «холодну затятість киян» на периферії співвідносить із «крихким сяйвом зими» («Чоколівка», 3). Новітня ж периферія постає «задзеркаллям» старовинного міста. За сюжетами збірки «Турмани над дахами», заводський «набрід» приходить до промзон, як древні кочівники, але, обжившись, ці люди перероджуються у волелюбних мрійників.

Наголошено також образи внутрішнього простору, співмірні з приватними переживаннями героя (кімната, кав’ярня, мансарда, підвал, ба навіть «сонне <…> подвір’я» з вірша «Магічна вистава»). Але дійсність поезій не підпорядковано обмеженням. Здається, тут є місце всьому — від «оксамиту мечів» («Середньовіччя») до міміки княжни («Колообіг (В старому Києві)»). Перехрестям епох і стилів є самі нічні мелодії. В однойменному циклі спілкуються Моцарт, Бетговен і Ленон. І, власне, алюзії на «The Beatles» у текстах Могильного відсилають до прози ще одного київського меломана — Володимира Діброви.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій