Микола Рябчук, Якуб Парусінський, Мілан Леліх... New Eastern Europe, 2014, № 3 (XII). Our Revolutions

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
64 переглядів

Темою числа є рефлексії над українською революцією 2013–2014 років на тлі двадцяти п’яти років «мирної еволюції» в постсоціялістичній Польщі. Англомовне видання має на меті допомогти західному читачеві глибше зрозуміти, що відбувається у Східній Европі.

Відкривають число інтерв’ю з Лєхом Валенсою та стаття Алєксандра Гола про діяльність першого прем’єра демократичної Польщі Тадеуша Мазовецького. Ці тексти є радше даниною ювілейній даті, натомість у статті Кшиштофа Чижевського йдеться вже про універсальні культуру й солідарність, не прив’язані безпосередньо ані до руху «Солідарність», ані до подій в Україні. «Без рівности і братерства свобода приносить рабство», — вважає Чижевський. Він говорить про особливий різновид любові — ксенофілію, що складає підґрунтя індивідуальної свободи і є такою важливою у нинішній Европі разом із критичною культурою, яка об’єднувала би «під одним дахом спільної пам’яті й спільної спадщини». Рівність є також темою статті дослідниці Шани Пен, у якій подано еволюцію жіночого руху в Польщі «від насмішок до публічних обговорень».

Декілька статтей числа об’єднує тема покоління зламу 1980–1990-х. Тексти демонструють погляд молоді на теперішні Румунію, Україну та Грузію і водночас на стосунки цього покоління із соціялістичним минулим. Кожна стаття стосується свободи, порозуміння і водночас — розчарування старшим поколінням. Дещо ідеалістичні тексти, написані в ключі «не повторімо помилок наших батьків», є цікавим зрізом світогляду.

Тематику покоління та боротьби із «совком» змінює тема протидії російській пропаґанді. Стаття Миколи Рябчука змальовує ситуацію руїни, в якій опинилася країна після Януковича, і водночас нинішньої змобілізованости суспільства до змін. Спираючись на соціологічні дані, Рябчук розтлумачує настрої громадян України. Оскільки світоглядні суперечності неможливо подолати, важливо побудувати успішну модерну демократичну країну, у якій і російськомовне населення матиме більше громадянських свобод, аніж у самій Росії, вважає автор. Якуб Парусінський аналізує історичний шанс президента Петра Порошенка, а Мілан Леліх — напрямки російської пропаґанди, підсумовуючи, що українська влада зазнала поразки у протиставленні їй бодай чогось.

Культурної політики стосується стаття Романа Кабачія «Shevchenko Rediscovered». Попри марні спроби політиків «зрозуміти» Шевченка, закріплюючи його на вершині пантеону, Шевченків образ несподівано ожив завдяки залученню його до народного протесту на Майдані Незалежности. Кабачій аналізує історію формування цього образу: від кріпака, що «пас ягнята за селом», до спроб культурних діячів часів незалежности надати Шевченкові людського обличчя. Кульмінацією розвитку Шевченкового образу, на авторову думку, стало саме 200-річчя Шевченка, що збіглося з Революцією Гідности. Шевченко опинився на революційних плакатах завдяки роботам художника Андрія Єрмоленка (чомусь у статті його декілька разів названо Єрменком) і ось так був перевинайдений для сучасности.

Тараса Шевченка стосується і стаття Адама Бальцера, що аналізує формування української ідентичности і націоналізму на ґрунті історичних стосунків із мусульманським світом. Бальцер згадує про Шевченка як про одного з ідеологів прометеїзму — руху підневільних народів Російської імперії. А за одну з найбільших помилок незалежної України вважає страх показати підтримку інтересів кримських татар, боячись реакції Росії.

Воєнні дії в Україні та Грузії зіставляє польський репортер Войцех Ґурецький. Він пише про ціль Росії як про «концентричну ресовєтизацію», метою якої є також Казахстан і, можливо, Балтійські держави. Тему Грузії продовжує інтерв’ю з Меґі Бібілурі, громадською діячкою, яка працює у полі грузинсько-осетинського примирення та боротьби за права жінок. Стаття Збіґнєва Рокіти доповнює грузинську тему іронічними міркуваннями про долю невизнаних республік крізь призму міжнародного спорту. Зовнішньополітичний блок також представлено статтями Лю Цуокуї (позиція Китаю щодо України), Мартіна Качмарського (зміна ставлення до Росії в Польщі) та Евелін Калдоя (питання безпеки в Естонії).

Інтерв’ю з Оксаною Забужко та російським філософом Владіміром Варавою апелюють до ролі письменника в Україні та філософа в Росії. Як стверджує Забужко, сучасний український письменник не може говорити від свого імені, не ризикуючи, що його ідеї спроєктують на всю країну. Варава, не вдаючись до конкретики, просить пам’ятати, що «справжня філософія не поступається ідеологізації, а вимагає критичної чи принаймні скептичної позиції».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій