Томаш Стриєк. Невловні категорії. Нариси про гуманітаристику, історію і політику в сучасних Україні, Польщі та Росії

Липень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
148 переглядів

Київ: Ніка-Центр, 2015.

Статті й есеї 2010–2014 років польського українознавця Томаша Стриєка об’єднано темами розуміння категорій нації та пам’яті в гуманітарних науках і використання їх у публічному житті держав Центрально-Східної Европи, відносин між гуманітаристикою і державою та політики пам’яті.

Гуманітарі Центрально-Східної Европи, як переконує автор, сьогодні змушені обстоювати місце своїх дисциплін в університетах. Стриєк зауважує, що після доби комунізму в Польщі, Росії, Україні та балтійських країнах відчувався сплеск розвитку гуманітарних наук як відповідь на потребу нової мови для опису суспільно-політичної дійсности, а також моральної та правничо-політичної оцінки спадщини тоталітарних режимів. Сьогодні гуманітаристика в цій частині Европи стоїть на порозі структурної реформи та зрушень на персональному рівні. Цей перехідний період вимагає шукати балансу між наукою і політикою, націоналізацією та інтернаціоналізацією. Із цих тез випливає загальний авторів намір: з’ясувати, як гуманітарі з України, Польщі та Росії запозичують і адаптують ідеї, методології та концепції, що походять із Заходу.

У книжці йдеться про «невловимі» категорії гуманітаристики: «інтелектуал», «нація», «пам’ять», «перехідна справедливість». «Невловність» першої категорії випливає з позиції інтелектуалів, що міститься між науковими мотивами та почуттям громадянської відповідальности. Нація і споріднені категорії «націоналізм», «національна держава» є «невловними» через розмаїття підходів до їх розуміння. Пам’ять привертає дедалі більше уваги гуманітарів, однак спроби запропонувати її чітке означення є марними. Стриєк звертає увагу на те, що в Центральній та Східній Европі політику пам’яті тісно пов’язано з політикою ідентичности: перша повністю міститься в другій. Термін «перехідна справедливість» (transitional justice) характеризує прагнення суспільства дати собі раду зі спадком масових порушень прав людини в часи тоталітарних режимів. Засоби перехідної справедливости спрямовано на стабілізацію демократії, підвищення рівня довіри до держави та права, а також сприяння розвиткові громадянського суспільства.

У першому розділі Стриєк аналізує дискусії українських істориків ХХ століття щодо цивілізаційної належности України, які відсилають до вже «класичної» формули «між Сходом і Заходом». Автор презентує панораму учасників дискусії на прикладі трьох поколінь: інтелектуалів міжвоєнного періоду, 1970–1980 років і сучасности. Проаналізовано суперечки на тлі доби між Липинським і Томашівським, Лисяком-Рудницьким та Пріцаком, Яковенко і Толочком. Покликаючись на типологію інтелектуалів Зиґмунта Баумана, Стриєк зауважує, що учасники цих дискусій презентували тип законодавця (Липинський, Томашівський, Лисяк-Рудницький, Пріцак) і лише на межі ХХ–ХХІ століть почали грати роль перекладача (Яковенко, Толочко).

У текстах другої частини розглянуто концепції нації та націєтворчого процесу. У першому есеї автор звертає увагу на дискусії щодо категорії нації серед польських істориків та соціологів (Антоніни Клосковської, Томаша Кізвальтера, Ярослава Чубатого, Ярослава Кіліяса, Міхала Лучевського, Кшиштофа Яскуловського). Їхні концепції вписано в ширший контекст досліджень націй та націоналізму і співвіднесено з протилежними позиціями переніялістів-модерністів та примордіялістів-конструктивістів. Другий есей є критичною рецензією на праці Лукаша Адамського про погляди Михайла Грушевського на Польщу та поляків. Для змальованого в Адамського образу Грушевського автор використовує термін «націоналізація», що вказує на однобічну інтерпретацію поглядів українського історика. Темою третього есею є роль російського дослідника Алєксєя Міллєра як академічного історика, який запроваджує нові пізнавальні й інтерпретаційні перспективи дослідження історії Російської імперії в ХІХ столітті.

Третю частину присвячено пам’яті й політиці щодо неї. У першому есеї розглянуто польські дослідження пам’яті сучасних українців. Це антропологічне дослідження Яцека Новака «Загублений світ? Їх називають лемками» (вивчення процесів відродження та конструювання етнічної ідентичности лемків у Польщі та русинів в Україні й Словаччині після 1989 року) та праця Анни Вилєґали «Переселення і пам’ять. Дослідження суспільної (не)пам’яті на прикладі української Галичини та польських “повернених земель”», де предметом аналізу є пам’ять у локальному вимірі. У другому есеї Стриєк зіставляє політики пам’яті на зламі ХХ–ХХІ століть в Україні та Іспанії. Автор міркує, чому засоби перехідної справедливости в Іспанії та Україні застосовувалися обмежено, і обґрунтовує, що іспанський досвід не дуже придатний для України. Наступний есей присвячено пам’яті про Голокост у сучасній Україні. Специфікою політики щодо Голокосту визначено перевагу громадського чинника над державним, а також фінансування громадських організацій, що його здійснюють закордонні та приватні жертводавці. В останньому есеї цієї частини Стриєк шукає відповіді на запитання, чи була ОУН за природою фашистською. Аналізуючи суперечки українських істориків і політологів, звертаючись до типологій політичних рухів та ідеологій ХХ століття і вивчаючи історію інтеґральних націоналізмів та фашизму в Европі, автор висновує, що на це питання можна дати ствердну відповідь. Проте вона має передбачити низку застережень щодо різних періодів історії ОУН, нагадування про історичні обставини, а також пояснення суперечности між правом нації на самовизначення і прагненням створити державу на засадах національної уніфікації та расової вищости.

Завершує книжку інтелектуальна біографія Томаша Стриєка авторства наукового редактора видання Володимира Склокіна.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...
Андрій Блануца ・ Червень 2017
Представлені в збірнику дослідження стосуються історичної політики, здійснюваної в країнах...

Розділи рецензій