Маркіян Прохасько. Нестримна сила води

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
144 переглядів

Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.

Дев’ять оповідань дебютної книжки Маркіяна Прохаська годі звести під загальну тему ідеального міста (хоча більшість текстів — про міста) чи води (хоч метафори води є майже в усіх історіях). Кожен сюжет самодостатній і окремішній, проте книжка справляє враження цілісности й неподільности. Оповідання невгамовно перемовляються, відтворюють ті ж образи — черепиці, млинів, дахів, плюща, книжкових полиць, антикваріяту; ті ж настрої і темпи — затишку, ностальгії, меланхолії, цікавости; і подекуди ті ж ситуації. Та насамперед всі історії об’єднує належність до однієї реальности, схожої на самобутні світи літератури модерну.

Супроти дійсности, де над простором владний час, в оповіданнях місця бувають незвично непорушними, а час — гнучким і піддатливим до всевигадних маневрувань. Його можна зупинити — і сливи застигнуть у падінні; перехитрувати — і старе місто стане дощенту перебудованим; зламати — і безборонно переміщатися в різні часові й просторі виміри; навіть віддати маленькій квартирі, у шафі якої після несподіваного струсу одяг сам зміниться на відповідний епосі, а пара, що там мешкає, вечорами читатиме книжки, поки вони скінчаться, і доведеться чекати зміни епохи, щоб запастися новими. Час володіє простором, тому почасти сюжети вибудувано довкола паралельного існування місць із різних епох.

Реальність книжки — ледь переінакшена наша. Магія в оповіданнях витворює речі й події, звичні в нашому світі, тому вона напрочуд правдоподібна, майже немагічна і годиться на паралельне існування або ж передування всьому нашому, на що й натякає прикінцеве оповідання «Найдавніший світ». Пори року таки змінюються, у деяких закутках міста осінь залишається на довше, на деяких вулицях живе ностальгія, і часто людина співдіє цьому. У «Словесній долині» із буквеної руди вона створює слова беззаперечної дії. У «Місті» кольори виникають завдяки праці бороданів-дослідників, які фіксують і відтворюють природні зразки, натомість у декількох інших історіях міста вже майже втратили колір, бо люди нового часу «не знали, що не вміли порядкувати. А що гірше — думали, що якраз вміють».

Головним тлом для фантазій є сучасні міста. Рекламні банери, перебудови, розвилки, сіризну, тютюново-алкогольні крамниці автор волів би замінити затишком і «недосконалим порядком», схожим на дерева в лісі чи книжки на полицях, тому в оповіданнях він вимріює образи ідеальних міст — теплих, брукованих, приморських, вузьких, із балкончиками, де люди п’ють виноградний сік і вино, де жінка розкладає печиво на підвіконні, половину якого з’їдають діти, а та хвилюється, що від гарячого в них болітимуть животи. І хоча міжлюдський світ у книжці довірливий (люди відгукуються на оголошення, злочинців викривають, шукачі знаходять бажане), однозначно щасливих завершень годі очікувати. Наприкінці сюжету настрій завмирає у перетіканні, значення якого полишено на домислення читачам. Після сцен емоційних піднесень автор не бариться нагадати, що все піде на спад — так рухається механіка історії і так плине вода.

Найбільша туга в книжці, пронизаній меланхолією наскрізь, — за вмінням людства мріяти про ідеальне місто (чи створювати його). «Місто — квінтесенція людської цивілізації», — пише Прохасько в оповіданні «Ключ-місто: відмичка для простору і часу». Лише у місті людина знаходить захист і безпеку. Чимало мотивів списано зі Львова, і, крім бруківки, вузьких вуличок, креденсів, річки, закутої під землею, повторюються і назви, як-от Замкова гора; ба більше, розпочинає «Нестримну силу води» оповідання «Львівське море». Художність описів не затіняє того, що Прохаську йдеться не про сам простір, а про людину і її місце у плині… простору. Місце не вирішує проблем, тому передостаннє оповідання «Прохідний двір» зображає, як людина може так пересититися ідеальним місцем, що й новизна вже не буде новизною. Чимало оповідань у пошуках сенсу опираються на цікавість, яка є виявом спротиву одноманітности й поспіху сучасного міста. Навіть у єдиній історії про кохання «На околиці часу» вічне буття разом виправдано тим, що парі цікаво вдвох.

Наостанок варто наголосити стильову особливість книжки. Поряд із привабливою багатоваріянтністю реальностей в оповіданнях є модернова спрямованість, пошуковість і однозначні — індивідуальні, а не універсальні — філософські висновки, самобутня аура й унікальний авторський світ, яким хочеться йти повільно та із зупинками.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій