Мілада Анна Вахудова. Нерозділена Європа. Демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
982 переглядів

Тверда обкладинка 379 ст., формат: 60x90/16
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

На прикладі шести центрально-східноевропейських держав (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії та Румунії) у часовому проміжку між падінням соціялістичного ладу та їхнім вступом до Европейського Союзу у 2004 та 2007 роках авторка розглянула вплив ЕС на внутрішньополітичний розвиток держав, що прагнуть до нього приєднатися.

Стисло аналізуючи розвиток їхньої внутрішньої політики, дослідниця поділяє їх на ліберальні та неліберальні за головним критерієм: якістю владних еліт після оксамитових революцій 1989 року. Саме еліти, а не політичний устрій відіграють засадничу роль у здатності реалізувати політичні та економічні реформи. Центрально-східноевропейські країни потребують поновного творення держави, тож можливості політичних еліт тут неспівмірно вищі, ніж у їхніх колеґ із розвиненої західної частини континенту. Саме якість політичних еліт дає змогу Польщі, Чехії та Угорщині стати ліберальними лідерами реґіону.

Бажання всіх перелічених держав інтеґруватися в ЕС пояснюється чималою популярністю евроінтеґрації серед громадян і суттєвими економічними вигодами від участи в спільному ринку. Привабливість Европейського Союзу створює так званий пасивний інструмент впливу спільноти на своїх східних сусідів. Але тільки ліберальні еліти, під контролем сильної опозиції, проводять необхідні радикальні реформи. Натомість неліберальні еліти Румунії, Болгарії та після 1992 року Словаччини воліють заміняти реформи риторикою та рентоорієнтованою політикою. Такі еліти не мають суперника в особі сильної опозиції й часто дезінформують громадськість за допомогою державних засобів масової інформації. Головною опорою таких режимів стає страх перед неґативними короткостроковими наслідками радикальних змін, а також схильність до пошуку ворога, уособленого в етнічних меншинах. За приклад тут можуть правити Словаччина та Румунія.

Надання цим країнам статусу кандидатів на вступ в ЕС поширило на них вплив европейської спільноти. У практиці поступової інтеґрації Европейська Комісія має дієві важелі контролю, адже може на будь-якому етапі дискваліфікувати занадто повільних учасників. Умовність успіху в поєднанні із асиметричним характером взаємин між ЕС та державами-кандидатами дають Европейській Комісії змогу тиснути на місцеві еліти і водночас сприяти згуртуванню ліберальної опозиції в неліберальних державах. Саме вплив ЕС сприяв зміні владних еліт протягом 1996–1997 років у Болгарії, Румунії та Словаччині. Порівняно з Европейським Союзом жодна інша міжнародна організація, як-от Рада Европи чи НАТО, не справили такого значного впливу на динаміку внутрішньополітичного розвитку держав Центрально-Східної Европи. А саме розширення стало найуспішнішим інструментом зовнішньої політики ЕС.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Сергій Гірік ・ Грудень 2017
Новозаснований журнал видає невеликий київський think tank — Центр вивчення повстанських рухів (...

Розділи рецензій