Марина Соболевська. Неофункціоналістські та постструктуралістські теорії в сучасній соціології

Книжка містить матеріяли навчального курсу, присвяченого проблемам розвитку сучасної соціологічної теорії. Зосереджуючи увагу на двох напрямках сучасної соціології, вибраних як своєрідні взірці – неофункціоналізмі та постструктуралізмі, авторка прагне продемонструвати спадковість і поступальність розвитку соціологічного знання. Такий задум і визначив загальну логіку викладу. Книжка складається з трьох частин. Перша відіграє роль вступу: тут розглянуто особливості формування та напрямки розвитку соціологічної теорії. Сучасна соціологія, не маючи єдиної загальної теорії суспільства, презентує величезну кількість підходів і способів розуміння соціяльної дійсности. З огляду на це, в праці визначено декілька джерел формування сучасної соціологічної теорії: перше – це сама соціяльна дійсність; друге – переосмислення класичних ідей, дилем і проблем, презентованих соціологічною класикою; третє – абсолютна творчість при виробленні ориґінальних підходів та оновлення системи соціологічного знання. Авторка не оминає також викликів, які постають перед соціологічною теорією. А саме: політеоретичність і полісемантичність соціологічного дискурсу перетворюється на певний варіянт семантичного анархізму та концептуального розколу в соціології, а науковець-соціолог нині може доволі легко стати соціяльним технологом.

Однією з тенденцій розвитку соціологічного знання Марина Соболевська визначає рух у напрямку до теоретичного синтезу та поєднання розмаїтих підходів. Тож питання визначення передумов появи та формування такого синтезу доволі детально розглянуто в книжці. Крім того, цей розгляд дає змогу перейти безпосередньо до неофункціоналізму та постструктуралізму як прикладів синтетичного теоретизування в соціології. Саме цим напрямкам присвячено окремі розділи книжки. В розділі «Неофункціоналістські соціологічні теорії» представлено найважливіші аспекти критики соціології Талкота Парсонса, головні етапи становлення постпарсонівської соціології, формування та головні ідеї двох версій неофункціоналізму – американської, представленої Джефрі Александером, та німецької, чільним речником якої вважають Нікласа Лумана.

Другий розділ присвячено постструктуралізмові в сучасній соціології. Передусім Марина Соболевська зосереджує увагу на його базових методологічних засадах (децентрація структури, дискурсивність, диференція), а також розкриває стратегічні завдання, які ставить перед собою цей напрямок. Найяскравіше ідеї та принципи постструктуралізму представлено в соціологічній концепції П’єра Бурдьє, що отримала назву «конструктивістського структуралізму» або «структуралістського конструктивізму», а також у теорії структурації Ентоні Ґіденса. Саме тому авторка докладно аналізує їхні ідеї та концепти.

Зосередження на певних взірцях сучасних соціологічних досліджень, хоч і обмежене тут лише двома напрямами і чотирма постатями, дає все-таки змогу зрозуміти найзначущіші тенденції, характерні для актуального стану соціологічного знання, а також уявити перспективу його дальшого розвитку. Ці напрямки доволі чітко демонструють переосмислення соціологічної «класики», а також виявляють особливості сучасного стилю соціологічного мислення.