Януш Ґловацький. Найвищі будинки, найглибші могили

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
227 переглядів

Переклад з польської Олександра Ірванця
Київ: Темпора, 2014.

На обкладинці найпершого видання п’єс Януша Ґловацького українською мовою вміщено світлину з вистави київського Молодого театру «Четверта сестра». Спектакль режисера Станіслава Мойсеєва став театральною подією 2007 року, здобувши одразу сім «Київських пекторалей» (столична театральна премія, у ротацію якої потрапляють усі прем’єри календарного року). Саме він відкрив нашому глядачеві в’їдливо-саркастичного польського драматурга і спровокував його активну присутність в Україні. Від 2007 року Ґловацький реґулярно відвідує Київ, Львів та Харків «із офіційними візитами». 2009 року видавництво «Астролябія» видало його блискучий автобіографічний роман «З голови» у перекладі Олександра Ірванця, а наприкінці 2014-го на сцені Харківського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка поставлено «Антигону у Нью-Йорку».

Олександр Ірванець, «особистий перекладач» Януша Ґловацького, зробив усе можливе, аби український переспів польських текстів зберіг ориґінальну дотепність і прихований за маскою гумору щем. До книжки увійшли три п’єси для великої сцени: «Антигона у Нью-Йорку», «Четверта сестра», «Попелюха». Кожна з них у свій спосіб «перетравлює» першоджерело (давньогрецький міт про Антигону, «Три сестри» Антона Чехова, казку Шарля Перо про Попелюшку), проте на виході одержуємо несподіваний результат – перверзійні тексти «перехідної доби», дія яких відбувається у нью-йоркському парку, здичавілій Москві часів «перебудови» або колонії для дівчат-підлітків. Щоразу драматург має справу з персонажами, вимушеними жити у замкненому просторі, без можливости порятунку ззовні. Можна припустити, що для Ґловацького така соціяльна клавстрофобія є моделлю не лише специфічних спільнот бомжів чи злочинців, а й будь-якого суспільства загалом. А прикордонний жанр трагікомедії – відображення не тільки «низової» реальности, але й життя як такого.

Інакшою за формою є фінальна, четверта п’єса, що ввійшла до збірки, – «Ялинка страху». Невеличка за обсягом і вочевидь призначена для експериментальної камерної сцени, вона відтворює типовий «діялог непорозумінь» подружньої пари. Замкнений простір звужується тут до кімнати з меблями й телевізором, а Він та Вона, що давно обридли одне одному, за дивною інерцією продовжують нескінченну розмову.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій