Є. Бистрицький, С . Пролеєв, О. Білий, С . Лозниця, Р. Зимовець, Р. Кобець. Національна ідентичність і громадянське суспільство

Липень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
344 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2015.

Книжку присвячено існуванню і взаємодії двох типів колективних ідентичностей — національно-культурної та громадянсько-політичної. Автори поставили за мету осмислити поняття ідентичности і громадянського суспільства на ґрунті власного національного досвіду, спираючись на історичну й сучасну філософську думку та враховуючи особливості становлення української ідентичности і сучасного державотворення.

Автори переконані, що культурна ідентичність у сучасному світі є засадничим способом людського буття, оскільки стосується мотивацій у побудові та функціонуванні державно-політичної структури суспільства. Крім того, сучасність загострює проблему ідентичности через зіткнення універсального і партикулярного, що ставить перед філософією вимогу шукати нових концептуальних засобів аналізу та осмислення. Запропонований у книжці спільний для авторів підхід окреслено як онтологічний. Як стверджується у передмові, йдеться про розуміння того, що колективні взаємини та стосунки людей, які їх творять, не редукуються до загальної реальности, яку можна однозначно раціоналізувати, тобто оцінити, виміряти чи визначити.

У першому розділі Євген Бистрицький розглядає поняття ідентичности, зосереджуючись на методологічних аспектах вивчення її соціяльних та політичних аспектів. Проаналізовано теорію ідентичности у перспективі космополітанізму (Бистрицький розрізняє космополітизм і космополітанізм, розуміючи друге поняття як творення глобальної ідентичности), критику традиційного розуміння сутности спільноти в працях італійського філософа Роберто Еспозито, тематизацію проблеми ідентичности у світлі політики визнання і політики розрізнення, особливість політичних суджень ідентичности і небезпеку тотального упередження, що обмежує нашу свободу. Бистрицький переконаний, що зіткнення сучасности з проблемою ідентичности вимагає методологічного повороту, який допоміг би опанувати цей феномен, спираючись на філософію.

Сергій Пролеєв виокремлює універсальні характеристики, пов’язані зі здійсненням ідентифікації. Він зауважує, що універсалізмом, який править для людської ідентичности за смисловий горизонт, є культура, яка уможливлює всі ідентичності. Догірною ж історичною формою універсалізму є культурна традиція. Крім того, у цій частині книжки розглянуто універсалізм всесвітньої історії (звернуто увагу на імперію, яка за сутністю є всесвітньою державою, цивілізацію як основу, на якій виникає і розгортає своє існування певне історичне людство, а також елінізацію та романізацію як дві основні стратегії творення і консолідування людства); універсалізм християнського людства; універсалізм модерну; пошуки нового універсалізму, породжені сучасністю, зокрема у формі неґації модерного універсалізму.

Олег Білий порушує проблему зв’язку національної ідентичности і політичної влади. На його думку, проблема першої сьогодні постає насамперед як проблема держави-нації. Автор демонструє це на прикладі кризи ідентичности і на становленні соціяльних та політичних інституцій за пострадянської доби в Україні.

Текст Світлани Лозниці присвячено основним аспектам становлення громадянського суспільства та національної ідентичности в контексті европейської культури. Авторка розпочинає із визначення, чим є громадянське суспільство, звертаючись до праць філософів, які розробляли його ідею. Далі досліджує поняття національної ідентичности, прагнучи виявити чинники, загрозливі для існування національної єдности в державі. Ці дві проблеми виводять її на питання пошуку «ідентичностей» України, що частково формулюється так: що ми вкладаємо у поняття «европейська культура» і чи можна до неї зарахувати українську культуру?

Роман Зимовець займається проблемою формування громадянської ідентичности, спираючись на самообґрунтування модерну та становлення «модерного типу людини». Модерний політичний дискурс, як стверджує автор, розгортається довкола діялектики між ідеєю природних прав і формами її інституційних утілень. Поняття громадянської ідентичности в контексті «пізнього модерну» пов’язано з трьома визначеннями громадянина: як власника (ліберальний проєкт), як публічної особи (республіканський) і як споживача соціяльних послуг (соціялістичний). Зимовець звертає увагу на постмодерну інтерпретацію модерної спадщини і здійснює спробу помислити специфіку «пострадянської ситуації» в Україні як «політичну постмодернізацію».

Роман Кобець розглядає структурну діялектику «приватного» і «публічного», аналізуючи політичний дискурс сучасної України. Автор звертається до впливу розрізнення «приватне—публічне» на осмислення людського буття, діягностує деформацію логіки публічного—приватного, а також виокремлює тенденцію до інтимізації публічности і психологізації політики.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
Головними в книжці є три взаємопов’язані твердження: по-перше, ми живемо в епоху революційних змін...
Дмитро Шевчук ・ Квітень 2018
Сучасна плинна форма зла, як попереджають Бауман та Донскіс, є ще небезпечнішою та підступнішою за...

Розділи рецензій