Упорядники Марина Зерова, Роман Корогодський, Михайлина Коцюбинська . Наш сучасник Микола Зеров

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
172 переглядів

Луцьк: ВМА «Терен», 2006.

Упорядники Марина Зерова, Роман Корогодський і Михайлина Коцюбинська прагнули продовжити цим виданням збірник «Родинне вогнище Зерових» (2004), але виглядає воно як самостійне. Тут зібрано літературно-критичні статті й спогади про Миколу Зерова – від прижиттєвих до написаних у наші дні: рецензії Сергія Єфремова й Олександра Білецького на дослідження Зерова з історії української літератури, стаття Володимира Державина про посталі в річищі неокласицизму 1919 року розвідки Андрія Ніковського, роздуми Романа Корогодського про листи Зерова до дружини із Соловків, біографічні та критичні матеріяли Вячеслава Брюховецького, Віктора Неборака, Дмитра Павличка, Володимира Панченка, Андрія Содомори, Наталії Полонської-Василенко та інших, а ще – учнів і слухачів Зерова, його родичів; уривки з відомих праць Юрія Шереха, В. Домонтовича, Юрія Клена та вперше опубліковані статті Оксани Горячевої, Віктора Северянина, Сергія Білоконя. Спільне тло для розмаїття цих публікацій склала в передмові Михайлина Коцюбинська, а назву збірникові дав уміщений у книжці нарис Леоніда Череватенка. Те, що ця коротенька титульна сентенція – «Наш сучасник...» – вдало й точно відбиває зміст та інтонації більшости матеріялів, зовсім не подарунок «щасливої випадковости» і навіть не просто результат продуманої роботи упорядників. Якщо взяти до уваги, що ця стаття з’явилася 1967 року, коли слово про реабілітованих іще відчувало тиск і неможливість повносилля, назва книжки набуває додаткової багатозначности. Так, наче доба Миколи Зерова підкинула нам у тепер гіркі зернята «розпізнавання підтекстів». Леонід Череватенко (як і Григорій Кочур або Максим Рильський, чиї критичні тексти 1960-х років також залучено до збірника) повертає Зерова в свою сучасність допущеними у ній методами: письменника доводиться «виправдовувати», наголошувати «помилки», «скомпенсовані» тим цінним, що він нам залишив. Зрозуміло, теперішній читач уже не потребує «леґітимізування» Зерова на тій підставі, що він «близький» цій сучасності, або через те, що потреба відновлювати втрачені зв’язки з минулим болить, наче хворий орган, і звучить як заклик, а не є органічним складником буття. Відтак мають озватись інші, багатші сенси цієї назви, що тільки промайнули в ориґіналі. Зеров – сучасник освітніх і наукових «змагань», які точаться нині й вимагають гідних перекладів класики, літературознавчої методології, етичного стрижня та імперативу мислення.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Юлія Бентя ・ Червень 2016
У книжці Тараса Прохаська, яку було відзначено премією імені Юрія Шевельова, немає ані передмови,...

Розділи рецензій