Redakcja Robert Kusek, Jacek Purchla, Joanna Sanetra-Szeliga. Narody & stereotypy 25 lat później. Nowe granice, nowe horyzonty

Липень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

Kraków: 2015.

Книжка «Нації і стереотипи 25 років опісля. Нові кордони, нові обрії» є своєрідним продовженням проєкту, що його започаткував 1995 року Міжнародний центр культури (MЦK) у Кракові. Тоді було видано колективну монографію, в якій після падіння «залізної завіси» представники новоутворених держав говорили про стереотипне бачення себе та сусідів. Усвідомлюючи вагомість змін, які відбулися протягом минулої чверти століття у світі, редактори нового видання прагнуть дослідити, як змінилися стереотипи поляків щодо інших народів (і навпаки) протягом цього періоду.

Монографія складається з трьох розділів, вступного слова, авторами якого є її редактори Роберт Кусек, Йоанна Санетра-Шеліґа та директор MЦK Яцек Пурхла, а також передмови Іренеуша Кшемінського, соціолога й професора гуманітарних наук. Кусек і Санетра-Шеліґа описують зміст і концепцію видання, повідомляючи, що відбирали статті з метою представити проблему «широко й міждисциплінарно». Це зумовив і об’єкт дослідження: стереотип, пов’язаний із різними галузями, вимагає застосування розмаїтих методологій.

У передмові Кшемінський аналізує роль стереотипів у творенні національної спільноти, звертаючи увагу на те, як змінювалося їхнє значення з початком післявоєнної европейської інтеґрації. На його думку, спершу стереотипи слугували для самоідентифікації на тлі іншого, часто «гіршого»: «Завданням стереотипів був не лише “погляд на самих себе”, але також пробудження гордости й задоволення від того, що ми є саме такі». Евроінтеґрація сприяла іншому, людянішому щодо другої сторони функціонуванню народних стереотипів. Щоправда, анексія Криму та російсько-український конфлікт загалом викликають у Кшемінського тривогу, чи нове моральне мислення спроможне вистояти перед брутальним насильством.

Перший розділ «Ми і вони 25 років опісля» містить статті, що розгортаються довкола бінарної опозиції, незмінною частиною якої є «ми», себто польська сторона. Автори текстів розглядають, як формувалися стереотипні уявлення про поляків у чехів, німців, данців, росіян та інших народів. Народи представлено вибірково (на відміну від попереднього видання, що охоплювало всі держави, з якими Польща має спільний кордон). На думку упорядників, це компенсує аналіз стосунків із новими «сусідами», що міґрують об’єднаною Европою.

Із цього погляду цікавою є стаття Конрада Пендживятра про ісламофобію в Польщі. Дослідник уважає, що після закінчення холодної війни і зникнення «комунізму» як зовнішнього ворога світ (у тому числі й Польща) почав шукати нового недруга, яким став іслам. Страх перед мусульманами спричиняє недостатня обізнаність пересічних поляків із особливостями релігії та способу життя. Та й реальних підстав боятися поляки не мають: кількість мусульманського населення в країні нині становить тридцять п’ять тисяч осіб.

Наступна частина книжки «Як бачать себе різні народи: автопортрети і портрети навзаєм» розширює тематику монографії працями про взаємини між народами в Центральній та Західній Европі, а також Середземномор’ї. Окреме місце відведено Україні. Дослідження Миколи Рябчука «“Чудовий слов’янський народ”. Російські стереотипи українців — від імперських уявлень до постімперської дійсности» розкриває функціонування стереотипу в свідомості одного народу як способу підпорядкувати собі інший. Дослідник простежує зміну сприйняття «українця» від часів царизму до сьогодення, зіставляє образи «хохла» та «бандерівця», наголошуючи відмінність їхніх функцій. Образ хитрого, лінивого, дурнуватого «хохла» був потрібен росіянам, щоб закріпити в українців комплекс меншовартости. Образ «бандерівця», «фашиста», що отримав друге дихання в російських і деяких українських медіях, Росія використала як стереотип зовнішнього ворога, від якого потрібно захищати й рятувати: окупація Криму мислиться як спроба захистити російське населення, а вияви сепаратизму на Донбасі — як «антифашистське» повстання.

Останній розділ «Стереотипи в культурі» представляє проблему стереотипів через аналіз деяких текстів культури, зокрема світлин, літературних творів, художнього перекладу й театральних вистав. Аліція Жухельковська показує підхід перекладачів до передання культурних кодів, які містять сліди Іншого, при перекладі літературних текстів «периферійних» культур. Розділ завершується есеєм Юдхіштира Рая Ісара «“Культура в зовнішніх взаєминах Европейського союзу”: ламання стереотипів». Автор ніби відповідає на запитання, що їх Кшемінський ставить у передмові. Він переконаний, що налагодження співпраці між митцями (і з Европи, і з-поза її меж), поява справжньої емпатії між ними може стати найбільшим набутком культурної політики ЕС та зламати стереотипні образи «европейського» і «неевропейського».

Оформлення книжки (розлогі ілюстративні цитати, суґестивні плями на початку розділів, інформативні та графічно привабливі мапи й таблиці) викликає щире бажання, аби й українські наукові монографії виглядали незгірше, як витвір графічної студії Кшиштофа Радошка.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2017
Авторка сумнівається в тому, що рівень довіри громадян до державних інституцій можна вважати...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій