Ірина Ігнатенко. Народна медицина Середнього Полісся: традиції та сучасність (на польових етнографічних матеріалах)

Жовтень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
496 переглядів

Київ: Інтелектуальна книга, 2014.

Українська етнологиня Ірина Ігнатенко присвятила цю книжку бабусі — поліській цілительці Ганні Михайлівні Будник, яка спонукала її досліджувати традиційну українську культуру. У передмові авторка застерігає, аби читачі не використовували практичні рецепти чи замовляння, вміщені в додатках до книжки, для самолікування, а сприймали матеріял як етнологічний.

Дослідниця проаналізувала чималий пласт літератури з теми народної медицини від кінця XVIII століття дотепер. Як стверджує Ігнатенко, першим дослідженням про народну медицину Полісся була праця Івана Трусевича 1865 року. До джерельної бази монографії зараховано матеріяли, що їх Ігнатенко зібрала в етнографічних експедиціях у 108 селах, опитування близько 300 респондентів. Респонденти — народні цілителі — в тексті є анонімними, щоб уникнути загроз їхньому приватному життю.

Дослідниця пропонує класифікувати знавців обрядів і замовлянь: знахарі (носії божих знань) і чаклуни (руйнівна магія). Авторка арґументовано доводить, що в українській та російській культурах існували чорнокнижники, проте матеріялу, який підтверджував би це, вкрай мало, хоча респонденти свідчать про непоодинокі випадки пакостей і пристріту. На думку авторки, чоловіки мали більшу магічну силу, що пояснювалося їхнім головуванням на шабашах і відсутністю менструацій як свідчень ритуальної нечистоти жінок.

Дослідниця перелічила найпоширеніші магічні хвороби: «вроки», «данє», «від вихору», «ляк», «крикси», «зноски». Детально проаналізувала ірраціональні хвороби із зовнішніми проявами: «рожа», «волос», «зуби», «удар», «золотник». Найстрашнішою хворобою українського соціюму, як стверджує авторка, є безпліддя: воно вважалося карою небесною, адже після смерти нікому буде молитися за душу померлого. У монографії проаналізовано, зокрема, обряд вішання рушників на так звані оброчні хрести (зображені на обкладинці) як один зі способів комунікації з божественним — прохання і подяки Богові за лікування хвороб.

Цікавим є останній розділ монографії про лікування словом. Ігнатенко зіставляє лікування замовляннями на Поліссі та в інших реґіонах України і доходить висновків, що в більшості місцевостей сюжети, мотиви, структура замовлянь від поширених хвороб однакові. Це свідчить про загальноукраїнську обрядову традицію лікування словом. Авторка констатує сучасні зміни в народному лікуванні на Поліссі. Зокрема, корінні його мешканці — поліщуки — після Чорнобильської катастрофи були змушені переселитися до інших реґіонів та призвичаїтися до нових умов пошуку лікувальних рослин. Однак ані ці процеси, ані те, що сьогодні медії рясніють «народними рецептами», не призвело до повної деструкції народної медицини Полісся, і знахарі досі передають архаїчні знання наступним поколінням.

Працю проілюстровано фотографіями з експедицій Ігнатенко, портретами знахарів Середнього Полісся та науковців.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Тамара Марценюк ・ Квітень 2018
Авторка зізнається, що дослідження привело її до переосмислення української ідентичности, а також...
Анна Кудінова ・ Квітень 2017
Праця є препринтом дослідження українського антрополога й етнолога Федора Вовка. Її доречно...

Розділи рецензій