Вільям С. Берроуз. Наркота

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
186 переглядів

Переклад з англійської Гєника Бєлякова
Київ: Комубук, 2016.

Видання ненормативних текстів не обмежується пізнавальною функцією, а висмикує культуру зі стереотипних уявлень і долучає до (пост)модерних контекстів. Поява в українському гуманітарному просторі перекладів Вільяма Бароуза важлива з огляду на його вплив на культурні процеси другої половини ХХ століття.

З українськими перекладами біт-покоління ситуація показова. Феномен, якому вже понад сімдесят років, майже не представлено на папері. Маємо українською лише один роман Джека Керуака («У дорозі») і поетичну антологію американських поетів у перекладах Юрія Андруховича «День Смерти Пані День», в якій є тексти бітників (Лоренса Ферлінґеті, Алена Ґінзберґа, Роберта Крілі, Ґреґорі Корсо). Окремо виданих українською поетичних збірок Ґінзберґа чи Корсо, що й казати про Майкла Маклура, Даєн ді Приму чи Ґері Снайдера, наразі не існує (хоча канонічні тексти Ґінзберґа, Керуака і Бароуза вже доступні).

Про постать Бароуза написано безліч статтей і досліджень, іще за життя він став культовою особистістю, в якій поєднувалося респектабельне родинне коріння (що означало невелике, але стабільне фінансове забезпечення), гарвардська освіта (й европейські освітні кола), джанк, гомосексуальність, творчість. Роман «Наркота» (опубліковано під псевдонімом Вільям Лі) уважають за перший самостійний Бароузів твір. До того в тандемі з Керуаком він написав текст «І бегемоти зварились у своїх баках» (1945). Цей роман, як і більшість того, що написав цей автор, містить велику кількість біографем (прикметна риса бітників), переосмислених крізь художню оптику досвіду вживання наркотиків, сексуального й фланерського досвіду тощо.

В ориґіналі назва звучить як «Junkie: Confessions of an Unredeemed Drug Addict» (1953). Джайвом – сленґом наркоманів – джанкі і, відповідно, джанк – це не просто наркоман чи наркота. Джанк – це все, що пов’язано з опіюмом, і джанкі – це наркоман, який сидить на опіятах. У цій ситуації український варіянт перекладу трохи викривлює сенс (це ж стосується і деяких інших термінів): у назві відбито не наркоту як явище і предмет, а досвід вживання джанку і людину, яка має цей досвід.

Як писав Бароуз у передмові до роману «Queer» (1951–1953, виданий 1985), вирішальною причиною, яка спонукала писати, стала випадкова загибель його дружини Джоан Волмер. Біл і Джоан перебували під наркотою і розважались, як могли. Одна з ігор закінчилася вбивством. Бароуз уникнув формально-юридичного покарання, але цей випадок залишив на ньому вагомий відбиток.

В одному з листів він згадував, що «під дією опіятів я написав “Джанкі”, якби я припинив їх вживати, то інших книг не народилось би». Білі Лі – головний персонаж і авторове альтер-еґо, цілком самодостатня людина, яка знає, чого бажає і як цього досягти. Джанк виступає як певний захист від Контролю (центральна тема для письменника) і водночас його (Контролю) спільник.

Структурно роман можна поділити на умовні частини: підсадка на наркоту (за однією з версій, вперше Бароуз спробував наркотики в дитинстві, отримавши їх від прибиральниці), ломка/спроби вилікуватись і ґей-бунт. Тематично – весь комплекс сюжетів, пов’язаних із вживанням і пошуком різних наркотиків. Технічно роман написано доволі легко. Це традиційне письмо, деформація якого і перехід до ненормативного почнеться в романі «Голий ланч» (1959). Тож «Наркота» віддзеркалює власний Бароузів досвід, але поданий як типова модель і ритм життя будь-якого джанкі. На перший погляд, може скластися враження, що автор романтизує таке існування (до певної міри, так і є, адже текст не виглядає песимістичним) і запрошує розділити з ним голку. Та Бароуз писав про власну одержимість, яку відчував буквально на клітинному рівні.

Безумовно, роман має елементи протесту проти повсякдення, американського способу життя, «середньої людини». Напевно, саме завдяки цьому текстові фігура наркомана частково вийшла з марґінесу. Так чи так, «Наркота» – це голос біт-покоління, голос обмежень і кайфу: «Кайф – це бачити речі під особливим кутом. Кайф – це миттєве звільнення від кайданів підвладної старінню обачної набридливої заляканої плоті».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Жовтень 2018
Текст, що складається з дев’ятнадцяти розділів, які обігають східногалицьку ойкумену від Тарнова до...
Вадим Мірошниченко ・ Жовтень 2018
Йому приписують винахід поняття heavy metal і фрази «той, що біжить по лезу». Чимало письменників,...

Розділи рецензій