Євген Сверстюк. На хвилях «Свободи»

Травень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
186 переглядів

Луцьк: Терен, 2004.

Цю книжку корисно почитати по тому, як вона втратила актуальність. І поговорити про неї тоді ж таки. Коли вже проминули дати й події, що були «інформаційним приводом», нагодою знову покликати в студію Радіо «Свобода» людину, про яку знаєш: вона той «привід» не змарнує, скаже слова доречні й розважливі. Їх рознесе етер, котрісь упадуть на камінь, котрісь проростуть. Зібрані у книжку, набудуть матеріяльної форми. Когось надихнуть, когось роздратують або розчарують – насамперед функціональною невідповідністю. Хтось певен, що Сверстюк – інтелектуал і має обов’язок ґенерувати нові ідеї. Не ґенерує Євген Сверстюк жодних ідей. І взагалі не потрапляє в час: тут таке в світі робиться – глобалізація, постмодернізація, ґендер, боротьба з тероризмом, усі збилися з ніг у пошуках евристичних підходів і несподіваних розв’язань, а чоловік знай своє товче: не вбий та не вкради, та не бреши, та шануй батька-матір, та не введи у спокусу, але визволи від лукавого – ну, не тямить, що таке сучасний конструктивний підхід! Хтось певен, що Сверстюк – публіцист і літературознавець і має заворожувати всіх блиском парадоксальних концепцій і спритністю у грі в бісер, а він насправді проповідник у найпитомішому й найтрадиційнішому розумінні цього слова, і його проповідництво (Сверстюковими ж таки словами, з іншого приводу сказаними) – це «вільна і невимушена розмова чоловіка мудрого з чоловіком сучасним», який і мову таку вже забув. За ненадобностью. Варто перечитати давно чуте й читане і з’ясувати собі, що «приводи» не минають, як нам і казав мудрий утомлений Проповідник-Еклезіяст. А коли вже ніяк без злободенности й актуальности, то не зайве профілактично нагадати «народній» владі дещо з адресованого тій, «антинародній»: «...Не можна в найвищих кабінетах робити таке, за що на базарі просто б’ють!». Чи переконатися, що бучні урочистості 60-ліття Великої Перемоги – добра нагода розгорнути за пів року перед тим видану книжку і перебігти очима ще раніше висловлені дуже приватні міркування: «Мій приятель Василь Зіневич, покалічений ветеран, згадує, як його весь час гнали “вперед” і кожний солдат просив Бога про поранення, хоча на власні очі бачив, як багато поранених вмирає. Він бачить наскрізь нині тих “ветеранів” без царапин...». Зрештою, щось же є в цьому жанрі такого, що змушує, наприклад, політично заанґажованого романіста брати за епіграф до найвищою мірою актуального репортажного роману рядки із забутої книжки проповідей: ніколи не запитуй, по кому подзвін... він по тобі... Тільки аби збагнути оте щось, варто читати такі книжки по тому, як вони втрачають актуальність.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Грудень 2017
Книжка представляє результати дослідження феномену гібридної війни Росії проти України, що його...
Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...

Розділи рецензій