Олексій Ясь. «На чолі республіканської науки...» Інститут історії України (1936–1986): Нариси з інституціональної та інтелектуальної історії (До 80-річчя установи)

Травень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

Київ: Інститут історії України НАН України, 2016.

Монографія історіографа Олексія Яся аналізує діяльність Інституту історії України НАН України в радянську добу. Окрім розлогих шести розділів, книжка містить 13 додатків і хронологію Інституту за 1936–1986 роки. Видання відкриває серію «Студії з інституціональної історії».

Перший розділ книжки оповідає передісторію Інституту від 1930 року до року заснування – 1936-го. Головною причиною створення окремого академічного інституту стала руйнація мережі ВУАН та неспроможність осередків суспільно-партійної науки (інститути ВУАМЛІНу) забезпечити потрібний партії та радянській системі обсяг публікацій та перекроювання історії на радянський лад. Керівники відповідних партійних органів звернулися до чергових інституціональних трансформацій і постановою від 23 липня 1936 року «Про організацію в Академії наук УСРР Відділу суспільних наук» створили Інститут історії України АН УСРР.

Наступні розділи побудовано за хронологічним принципом. У другому розділі «Радянізація історичної науки та “народження” республіканського наративу (1936–1941)» автор висвітлює конструювання академічного Інституту історії України. У цей же період академічні науковці беруться до творення першої версії українського наративу – виходять друком перші історичні тексти (посібник «Нариси з історії України», «Короткий курс історії України») та завершуються проєкти кінця 1930-х – початку 1940-х років («Підручник історії України з найдавніших часів по радянський період для вузів» у чотирьох томах, «Хронологія історії України», «Полтавська битва»).

Розділ «На “Історичному фронті”: героїка війни й патріотичні проекції минувшини (1941–1947)» присвячено діяльності науковців в евакуйованому до Уфи Інституті. Утім, не всі працівники прибули на місце евакуації: частина записалася до лав Червоної армії, частина залишилася в Києві й співпрацювала з окупаційною адміністрацією. У січні 1942 року в Уфі було створено Комісію з історії Вітчизняної війни в Україні, члени якої збирали і систематизували документи з історії поточного воєнного часу, переважно періодику.

У четвертому розділі «Післявоєнна політика знання: історії УРСР versus історія України (1947–1956)» порушено питання інституціональної реорганізації впродовж 1950–1953 років, головним наслідком чого стала трансформація Інституту історії України в Інститут історії. У цей період відбулася і різка зміна формату написання праць: від «Короткого курсу історії України» до написання двотомника «Історії Української РСР» та утвердження «колективного стилю» історіописання. Така тенденція швидко набрала обертів і на багато років утвердила сумнозвісну традицію великих праць, строго формалізованих, підігнаних під єдиний стандарт.

П’ята частина книжки «“Запізніла відлига” та “вікно” можливостей шістдесятих на полі республіканської історії (1956–1972)» розкриває особливості діяльности Інституту в період «відлиги» та початку «застою». Відбулися спроби інституціональної модернізації: заснування «Українського історичного журналу», академічна централізація та укрупнення 1963 року, кваліфікаційний стрибок 1960-х років і започаткування мережі фахових збірників середини 1960-х – початку 1970-х років.

Останній розділ «Ера колективних багатотомників та їхня роль у конструюванні образів минувшини (1972–1986)» написано як завершальний, адже хронологічно його доведено до початку процесу перебудови у СРСР. Для історичної науки це, з одного боку, позначилося процесом зведення всіх праць під колективну гребінку, а з другого – початком індивідуальних досліджень істориків. До цього додалося посилене стеження органів держбезпеки за науковцями. Структуру Інституту було переформатовано під проєкт багатотомної «Історії Української РСР».

Додаткової інформаційної цінности книжці надає науково-довідковий апарат, що містить вибрану бібліографію, іменний та предметний покажчики.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій