Віра Агеєва. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи

Лютий 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
406 переглядів

Київ: Книга, 2012.

Праця Віри Агеєвої про Максима Рильського – своєрідна спроба наново утвердити нехтуваного в останні роки неокласика на центральних позиціях у каноні української літератури. Дослідниця послідовно й у доволі широкому літературно-історичному контексті розглянула творчу еволюцію поета: від раннього символізму десятих років і неокласичної рівноваги двадцятих через злам тридцятих (поезіям Рильського до переламного 1932 року уваги приділено найбільше – близько трьох чвертей обсягу книжки) до повернення неокласичної стилістики й тематики під час війни й до нових мистецьких пошуків у п’ятдесятих-шістдесятих роках.

Чимало уваги присвячено не тільки текстам, а й біографії поета (зокрема, його шляхетському походженню й утискам радянської влади в 1930-х та 1940-х роках), а також окремий розділ – поясненню й виправданню позиції Рильського, змушеного стати «придворним поетом». Без цих виправдань у науково-популярній книжці обійтися, вочевидь, було неможливо, адже багато хто засуджує Рильського за те, що він вижив у часи Великого терору. Проте головна сюжетна лінія дослідження – оповідь про те, як Рильський так і не став радянським поетом, що й засвідчено його стрімким творчим відродженням із початком «відлиги».

Українське літературознавство накопичило немало статтей і монографій, присвячених Рильському, але Агеєва ніби прочитує його поезію вперше, у неперервному розвитку від найранішої збірки до останньої, не обмежуючи себе ідеологічними настановами чи часовими рамками – як це часто роблять сучасні автори, на думку яких творчість Рильського обривається 1932 року з виходом соцреалістичної збірки «Знак терезів». Єдиний постійний її співрозмовник-попередник – проникливий, проте ідеологічно заанґажований радянський дослідник Леонід Новиченко, автор двотомової монографії про Рильського.

Не бракує у книжці й посилань на західних теоретиків літератури: Кристеву, Батая, Сартра, Кермода, Блума. Чого бракує, то це уваги до кількох вагомих складників доробку Максима Рильського, окрім ориґінальної поетичної творчости: його перекладів, прози, критики, лібрето. Побіжно згадано їх усі, але глибший аналіз принаймні перекладацької праці міг би, як на мене, дати цікаві результати.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Давши раду Герцоґині та Пророкам, читачі мають змогу прислухатись до порад Суперпішака — Мілана...
・ Березень 2017
Назва нарису Петра Кралюка та зображення на обкладинці книжки натякають на шпигунські пристрасті...

Розділи рецензій