Ганна Рудик (упор.). Мистецтво ісламу в музеях України

Січень 2020
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
173 переглядів

Київ: Фенікс, 2017.

Низка музеїв України має колекції мистецтва ісламу. Задля об’єднання фахівців 2016 року Музей Ханенків провів перший всеукраїнський науковий семінар дослідників та кураторів таких колекцій, участь у якому взяли представники 16 музеїв. На основі матеріялів семінару було підготовано цей збірник.

Його мету можна визначити як синтез: тексти збірника знаходять і описують зв’язки, причому зв’язки не тільки сучасні, які виливаються в розповідь про ті чи ті артефакти, що зберігаються в музеях України. Можливо, важливішим завданням є відбудова історичних зв’язків. Перші дві публікації присвячено Марії Вязьмітіній (1896–1994) — українській науковиці, яка спочатку займалася мистецтвом ісламу, а потім до її наукових інтересів додалась археологія. Саме вона у 1920-х роках брала участь у створенні відділів мистецтва Сходу в Харківському художньо-історичному музеї та Музеї мистецтв у Києві (тодішня назва Музею імені Богдана та Варвари Ханенків). Життя Вязьмітіної — це шлях інтеліґентки, інтелектуалки старої формації повз перешкоди, що їх створювала для таких людей совєтизація України.

Ісламські колекції формувалися у фантасмагоричній атмосфері. Функціонери вимагали «покращувати продуктивність і якість роботи». 1934 року Вязьмітіна давала зобов’язання «збирати бібліографію з проблематики “Теми соцбудівництва в малярстві нацреспублік”;збирати літературні й ілюстративні матеріали до теми “Образ Леніна в мистецтві східних народів”…». Росіянка за походженням, вона примудрилася потрапити під каток розправи з «буржуазним націоналізмом», пережила допити й звільнення з роботи. Але, попри все, не поїхала з Києва, працювала, досліджувала, писала книжки, перекладала, — проживши життя в комунальній квартирі.

Об’ємна розповідь про Вязьмітіну влучна в цьому сухуватому (але багато ілюстрованому) академічно-довідковому виданні. Вона додає особливої, духовної цінности тому, про що йдеться далі, в 15 статтях-доповідях, — всім цим османським винним кубкам, ісламському текстилю, східній зброї, перським поясам, турецьким знаменам, кримськотатарській вишивці тощо. Їх збирали, вивчали й вивчають люди, захоплені мистецтвом ісламу, — його кольорами, візерунками, соковитістю, жагою до життєвого комфорту, до краси простих предметів.

Ісламські колекції України неочікувано набули нових змістів після 2014 року. Коли Вязьмітіна купувала у відрядженнях предмети декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар, було ще далеко до депортації, втрати історії півострова, імперського нападу під гаслом «Крим завжди був російським!». Це новий виток фантасмагорії, протистояти якій можна тільки логікою та наукою, — наприклад, артефактами, що їх зібрали Вязьмітіна й інші ентузіясти.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Марина Полякова ・ Січень 2020
«Accent» — авторська серія книжок мистецтвознавиці Олесі Авраменко, в якій перше видання присвячено...
Олег Сидор-Гібелинда ・ Квітень 2019
Наймолодша, як виявилося, доктор мистецтвознавства в Україні, авторка солідної монографії про життя...

Розділи рецензій