Олена Кашуба-Вольвач. Мистецькі сторінки «Нової ґенерації», 1927–1930: тематичний покажчик з образотворчого мистецтва, побутотворчого мистецтва, архітектури, кіно- та фотомистецтва і театру

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
205 переглядів

Київ: Фенікс, 2016.

У жовтні 1927 року в Харкові, тогочасній столиці УСРР, почали видавати часопис «Нова ґенерація». Його редактором став 35-річний поет Михайль Семенко, основоположник українського варіянту футуризму — панфутуризму. Проте літературою часопис не обмежувався, у ньому висвітлювали новаторське мистецтво взагалі. Сам Семенко три роки працював головним редактором Одеської кінофабрики. Його друга дружина Наталя Ужвій була провідною акторкою в театрі «Березіль» Леся Курбаса. Це зв’язки, паралелі, контекст.

Мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач проаналізувала всі 36 чисел часопису і каталогізувала публікації, що стосувалися візуальних мистецтв. Перший розділ, «Тематичний покажчик», присвячено окремим видам мистецтва, кожен підрозділ ділиться на огляд статтей і огляд публікацій. У «Хронологічному покажчику» матеріяли всіх чисел перелічено за послідовністю їхньої появи. Нарешті, «Іменний покажчик» — це впорядковані за абеткою прізвища авторів статтей, митців, яким присвячено дописи, та авторів репродукованих творів.

За цим сухим переліком імен, дат, сторінок постає епоха. Український аванґард існував на перехресті світових тенденцій. Часопис «Нова ґенерація» — сьогодні бібліографічна рідкість — зроблено на високому европейському рівні, він стежив за культурним «пульсом», знайомив українців із актуальними тенденціями. Велике його значення розкриває перекладена з англійської стаття професорки Мічиґанського університету Мирослави Мудрак, дослідниці українського аванґарду.

Феномен «Нової ґенерації» перебуває між двома полюсами — «культурного відродження» та «Розстріляного відродження». Від початку 1930-х років система кам’яніла, тиснула — що далі, то більше. При кінці існування часопис відступав від аванґардного мислення на користь «партійно правильного», контрольованого; Михайль Семенко був змушений «зректися» футуризму. Його, а також Ґео Шкурупія, Дмитра Бузька й інших «лівобуржуазних» митців 1937 року було розстріляно…

Для Олени Кашуби-Вольвач ця робота має й особисте значення. Вона присвятила покажчик Андрієві Михайлюку, поетові, члену «Нової ґенерації», «прадіду свого сина», якого було звинувачено в намаганнях «встановити на Україні фашистський стрій» і страчено в жовтні того ж 1937-го.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій