Вера Проскурина. Мифы империи. Литература и власть в эпоху Екатерины II

Монографія Вєри Проскуріної має шанси сподобатися навіть тим, хто досі не цікавився російським класицизмом. Імпонують передусім легкий і цікавий виклад та високий академічний рівень праці.

Проскуріна відмежовується від методології «нового історизму», оскільки він постулює такий тісний зв’язок літературного тексту з історичним, політичним контекстом, що текст фактично стає незалежним від автора відбитком свого часу. Натомість дослідження побудовано на основі касирерівського погляду на міт: на думку Ернста Касирера, міт постійно наявний у культурі, тому може впливати на неї, в певний спосіб її формувати. Безперечний зв’язок літератури досліджуваної доби із політикою постає під новим кутом зору – як узаємозалежність.

Від початку правління Єкатєріни II імперська ідеологія інкорпорує нові та відживлює циркуляцію давніх ідеологічних мітів у своєму культурному полі. Фігура імператриці спочатку постає в ореолі амазонківського міту – символічна зміна статі додатково леґітимізує право на престол. Згодом трансґендерність заступає міт про Астрею, створений чи не найбільше саме літературною продукцією (як-от замовний переклад відповідних пісень Верґілія). Відбувається перенесення античного міту translatio/renovatio imperii на російський ґрунт, здійснене через паралель між Енеєм та Пєтром I як засновниками імперії та Авґустом і Єкатєріною II як її розбудовниками. Вєра Проскуріна послідовно показує на літературному, мемуарному, епістолярному матеріялі вплив міту про «золоту добу» на тогочасніживопис, графіку, скульптуру, архітектуру, що спонукає раз по раз повертатися до вміщених у книжці ілюстрацій.

Зі зміною історичного контексту другої половини правління Єкатєріни II піднесену ґлорифікацію заступає ґлорифікація ґалантна. Цей «легкий стиль» згодом набуде форми карнавального перевертання в еротично-натуралістичному ключі (наприклад, у раннього Івана Крилова) в останні роки правління Єкатєріни ІІ.

Аналізуючи ірраціональний пласт імперської ідеї, авторка реконструює «символічний капітал» тієї доби, що його створила Єкатєріна II. Він конвертувався у межах імперії та за її кордонами, що видно і з відомого листування імператриці, і з популярности її образу в порнографічних текстах.