Ответственный редактор Леонид Васильев. Редактор-составитель Алексей Рябинин. Мы и они. Конформизм и образ «другого»

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
82 переглядів

Москва: КДУ, 2007.

Збірку статтей на тему ксенофобії «Ми і вони» можна умовно поділити на дві частини: теоретичне осмислення природи та принципів виокремлення «своїх» і «чужих» у суспільстві (праці Лєоніда Васільєва та Свєтлани Лучицької) та описи конкретних випадків такого поділу.

Васільєв говорить про виникнення цього комплексу ще до появи людини розумної, знаходячи розрізнення на «своїх» та «чужих» і в тваринному світі. І визначальними для зміни «комплексу “свої – чужі”» авторові бачаться соціяльно-політичний та соціяльно-економічний чинники. До менш важливих, на його погляд, передумов еволюції явища належать також етнічна відмінність, етнічні проблеми та зовнішня політика, етносоціяльні спільноти та релігія. Така генеза ксенофобії дещо суперечлива. Поява поділу на «своїх» та «чужих» іще у «світі передлюдей» вказує нібито на генетичну природу цього явища – а тим часом воно зазнає змін під впливом соціяльних чинників. Як це можливо, дослідник не пояснює.

Вочевидь протилежної думки дотримується Свєтлана Лучицька. Вона стверджує, що цей поділ виникає і може виникнути лише з появою суспільства. Та обидва дослідники вбачають принципові відмінності в еволюції «комплексу» на «Сході» та «Заході».

З-поміж статтей другої частини збірника виділяється праця Аполлона Давідсона та Іріни Філатової, що знайомить читача з явищем афроцентризму, характеризуючи його як «антирасистський расизм». Дослідники доводять, що ідеї афроцентризму проголошують винятковість африканської раси, хоч і трактують расу не як біологічне, а як соціяльне явище.

Для інших представлених у збірнику авторів за матеріял дослідження правили писемні джерела – історичні хроніки чи мемуари. Однак спосіб інтерпретації в кожного свій. Олег Орленко намагається узагальнити прочитане до певного правила сприйняття світу у Франції в часи Столітньої війни. Та здається, що записів у середньовічних хроніках для такого узагальнення замало. Натомість Д. Тімохін та Надія Родіонова свідомі того, що описані в них образи «чужих» є прикметними винятково для аналізованих текстів та їх авторів: Тімохін простежив, як мінявся образ монголів-завойовників у писемних мусульманських джерелах після того, як монголи прийняли іслам і з ворогів, «чужих», що несуть зло, перетворилися на «своїх» в «ісламській цивілізації»; Родіонова присвятила статтю непростій долі співачки та письменниці Тетяни Лещенко-Сухомлиної (1903–1998), яка так і не змогла стати «своєю» серед «чужих» за кордоном, а на батьківщині перетворилася на «чужу» серед «своїх».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Листопад 2017
Збірку есеїв, блоґів, авторських колонок російсько-американського філолога та культуролога,...
Галя Василенко ・ Листопад 2017
Чи доречне використання слова «людина» в історії про Авшвіц? Чи можливо вписати «людське» в...

Розділи рецензій