Нина Герасимова-Персидская. Музыка. Время. Пространство

Прикінцевий перелік друкованих праць української музикознавиці Ніни Герасимової-Персидської нараховує понад сто назв. Обираючи лише двадцять чотири для авторського збірника, редакторка Ірина Тукова мала на меті розкрити спектр проблем, які від кінця 1960-х років дотепер досліджує Герасимова-Персидська, а також представити публікації, що віддзеркалюють погляди дослідниці на музичне мистецтво, серед яких статті 1976–2011 років, уперше надруковані в нині раритетних виданнях із малим накладом. Майже всі тексти подано в авторській редакції, проте про доповнення інформацією, яка була доступна на момент написання, не йдеться. Єдиний виняток становить нотний додаток із трьома вперше оприлюдненими партесними концертами («Како не имам плакатися», «Озлоблен бых»,«О, сладкий свете, Михаиле архангеле»), що їх віднайшла і реконструювала дослідниця.

Статтям властиві постійні вкраплення латинських виразів і термінів із точних та природничих наук і водночас прозорий виклад, баланс поміж описом текстологічних деталей та світоглядними узагальненнями, музикознавством і культурологією, вміння інтуїтивно формувати «картину епохи», висувати й доводити революційні гіпотези — чи йдеться про українське бароко, чи про партитури сучасних композиторів.

У передмові, названій «Ідеальному співрозмовникові», петербурзька музикознавиця Людміла Ковнацька окремо зупиняється на унікальному творчому діяпазоні Герасимової-Персидської, яка змогла не потонути в архівній роботі, а витворила на її ґрунті актуальні філософські концепції. Власне, йдеться про формування національного стилю в українській професійній музиці як «стрибка з одного світу в другий, із Середньовіччя в Новий час» («Специфіка національного варіанта бароко в українській музиці XVII століття»), «побічні записи» у рукописних нотних збірниках («Записи на певческих рукописях XVII–XVIII веков»), образотворчий елемент рукописів («Украинский лицевой ирмологион первой половины XVIII века»), взаємовпливи західноевропейської та української традицій («Послання ап. Павла у творі Г. Шютца та в покаянному мотеті»), стильові тенденції в жанрі партесного концерту, що передували «чистим» формам класицизму і сентименталізму(«Партесное многоголосие и формирование стилевых направлений в музыке XVII — первой половины XVIII века»), так звані «постійні епітети» як вітчизняний варіянт музично-риторичних фігур («“Постоянные эпитеты” в хоровом творчестве конца XVII — первой половины XVIII веков»). А відтак — про оновлення усталеного аналітичного інструментарію щодо сучасної музики та відбиття в ній нових концепцій часопростору, Людини і Всесвіту («Новое в музыкальном хронотопе конца тысячелетия»).