Михайло Степаненко. Музично-історичні етюди

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
329 переглядів

Київ: Гроно, 2012.

За дужками ювілейної збірки музикознавчих розвідок і публіцистики багаторічного голови Спілки композиторів України та завідувача катедри спеціяльного фортепіяно в Національній музичній академії України, композитора, піяніста, музикознавця, публіциста й педагога Михайла Степаненка залишилися музичні твори, концертні виступи та викладацькі здобутки (публікації відповідних переліків — творів, виступів, учнів — тут вочевидь бракує). Маґістральна тема більшости статтей Михайла Степаненка — українська інструментальна музика. Науковцеві належать численні відкриття в цій царині, зокрема саме він знайшов, підготував до друку і вперше після декількасотлітньої перерви виконав Сонату для скрипки і чембало Максима Березовського. Музикознавиця Тамара Невінчана у передмові характеризує стиль Степаненка як «скупий» і навіть «телеграфний». Але зважаючи на обсяг інформативного матеріялу, який вміщує кожна музично-історична розвідка (наприклад, стаття «Клавір в історії музичної культури України XVI–XVII століть» спирається на шістдесят дві позиції архівних та друкованих джерел), можна зрозуміти енциклопедичну строгість текстів науковця.

Статті присвячено найяскравішим (або ж найзагадковішим) представникам української музики в найширших контекстах — часовому, географічному та міждисциплінарному. Назви текстів «Український дудар на німецькій гравюрі кінця XV століття», «Орган, клавесин, клавікорд і фортепіано в Україні XVIII століття», «Деякі відомості про німецьких майстрів — виробників клавішних музичних інструментів та про фортепіанні фабрики, що існували на території України в ХХ столітті» промовляють самі за себе. У розвідці «Коло Марусі Чурай» ідеться про перетини писемної та музичної традицій. Нарис «Творчість Тимофія та Єлизавети Білоградських. Пошуки і знахідки» присвячено відомому українському лютністові та його доньці, оперній співачці. Серед героїв Степаненкових публікацій подибуємо піяніста долисенківської доби Тимофія Шпаковського (1829–1861), самого Миколу Лисенка («Сонце української музики»), першу дружину історика Володимира Антоновича Варвару Ясевич («Невідомий лист Миколи Лисенка») та піяніста Всеволода Топіліна, у класі якого навчався Степаненко («Асистент Г. Нейгауза Всеволод Топілін (матеріали до біографії)»).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олександр Щетинський ・ Червень 2018
Хоча Сильвестров говорить про музику багато й охоче, він не є легким співрозмовником, бо найчастіше...
Тамара Марценюк ・ Квітень 2018
Авторка зізнається, що дослідження привело її до переосмислення української ідентичности, а також...

Розділи рецензій