Микола Мушинка. Музей визвольної боротьби в Празі та доля його фондів. Історико-архівні нариси

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
183 переглядів

Київ: 2005.

Перше видання книжки відомого україніста, професора Миколи Мушинки про історію та долю унікального культурного осередку – Музею визвольної боротьби України в Празі, що постав 1925 року з ініціятиви групи українських еміґрантів-науковців, вийшло 1996 року в австралійському Мельбурні; друге, київське видання, з’явилося до 80-ліття від дня заснування МВБУ. У Празі та її околицях в 1920-х роках мешкало чимало видатних українських науковців, політиків, мистців, що були свідками й учасниками Визвольних змагань українців 1914–1921 років. Їхні особисті матеріяли й архіви стали першими експонатами. Поступово фонди Музею більшали, й напередодні Другої світової війни цей заклад став чи не найбільшим у світі депозитарієм документів, експонатів та інших історичних і художніх предметів, пов’язаних із Україною: близько мільйона одиниць зберігання.

У першій частині книжки автор подає історію створення та поповнення Музею і розглядає його організаційну структуру. Розділ закінчується описом руйнування власного будинку МВБУ внаслідок американського бомбування Праги 14 лютого 1945 року та перенесення його основних фондів до сховищ Національної й університетської бібліотек у Празі, а також до архіву МЗС Чехословаччини. В наступній частині йдеться про ситуацію навколо МВБУ з настанням совєтської окупації Праги навесні 1945 року, зокрема про заходи останнього директора Симона Наріжного на врятування фондів Музею від його експропріяції совєтськими органами (йому вдалося зупинити вивезення більшої його частини до СССР). Тут автор намагався детально реконструювати події 1945–1948 років, які сталися навколо Музею, а також з’ясувати роль Наріжного та еміґрантських груп. У третій частині Микола Мушинка описує спроби Наріжного вплинути на долю фондів МВБУ з-поза Чехословаччини та про полеміку з колишнім спонсором Музею Григорієм Калеником Лисюком. Зрештою, фонди Музею (близько 10 тон) у 1958 році таки опинилися в Києві, де як недоступні пролежали понад тридцять років. Лише на початку дев’яностих, уже в незалежній Україні, з’явилася можливість досліджувати безцінні матеріяли раніше засекреченого «Празького архіву».

Наприкінці автор подає короткий огляд усіх фондів Музею, протягом останніх 50 років розпорошених по архівно-музейних закладах Києва, Москви та Праги. Книжку завершують ілюстрації до історії МВБУ.

О.М.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій