Данута Валенса, в обробці Пітера Адамовича. Мрії і таємниці

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
209 переглядів

Переклад із польської Люцини Хворост
Харків: Фоліо, 2013.

У спогадах Данути Валенси йдеться насамперед про дрібні деталі приватного життя, а вже потім авторка звертає увагу на людей, речі, обставини, у затінку яких вона перебувала весь цей час. Про них згадано радше для того, щоб утримати увагу читача і нарешті висловитися про це публічно. Це точно не спогади про Лєха Валенсу, хоча його образ повсякчас присутній у книжці. Радше це історія про те, що могло би відбутися і чого не сталося. А водночас — спроба показати себе як самостійну особистість.

На початку автобіографії Данута Валенса заявляє: я могла би стати не лише багатодітною дружиною-домогосподаркою, якби отримала хорошу освіту. І з того, як ця жінка оцінює події: страйки, воєнний стан у Польщі, боротьбу за демократію і пізніші спроби реформ, — бачимо, що вона справді багато чого могла би досягнути. Не тому, що її характеристики подій слушні та влучні. Часто вони розходяться зі ставленням пересічного незаанґажованого читача — наприклад, щодо взаємин Лєха Валенси та представників інтелектуальної еліти. А тому, що сміливість роздумувати саме в такий спосіб, оприлюднювати власну позицію, будучи для широкого кола лише «колишньою першою леді», свідчить про сильну вдачу та зацікавлення тим, що відбувалося.

Можливо, Данута Валенса могла би досягнути кар’єрного успіху; можливо, вона стала би активним членом суспільного руху за демократичну Польщу; імовірно, що за інших умов вона була би феміністкою — на це вказує її ставлення до життя. Проте її чоловік так не вважав. Далекий від романтики, він сумлінно виконував головний обов’язок: заробляв гроші й забезпечував родину навіть у часи свого офіційного безробіття. Восьмеро дітей народилося одне за одним, а їхній батько, як зазначено у книжці, не пам’ятав точних дат їхнього народження і в разі потреби зачитував їх із паспорта. Втім, сама Данута, поглинута хатніми турботами, не надто цікавилася, чим займається Лєх Валенса поза домом: масштаб його діяльности вона усвідомила вже на початку 1980‑х років. А для самого Валенси несподіванкою став успішний виступ дружини на церемонії вручення Нобелівської премії, куди він її відрядив, навіть не питаючи на те згоди. Як виявилося тоді й пізніше, його домашня Данута цілком здатна виконувати представницькі функції в королівському палаці та у Ватикані. Промовиста деталь: додатки до книжки «Мрії і таємниці» — це інтерв’ю з дітьми Валенс, спогади друзів та близьких родини. Репліки Лєха Валенси тут немає жодної.

Прикметною у спогадах є гостра національна самокритика. Український читач неодмінно відчує цю подібність: варто лишень замінити у авторчиних висловах «поляки» на «українці», і одразу впізнаємо те, за що нас критикують наші ж провідні інтелектуали та митці. Це невміння створювати національний публічний імідж, невміння цінувати власних діячів, невміння пам’ятати минуле і вчитися на давніших помилках. Данута стверджує: якби вміли вести правильну інформаційну політику, то світовим символом кризи Радянського Союзу був би страйк на Ґданській корабельні, а не падіння Берлінської стіни. А якби вміли пам’ятати й терпіти, то менше критикували би Валенсу в його спробах реформ і вже точно не обрали би наступником людину із комуністичним минулим.

Мемуари Данути Валенси — про те, як утримати рівновагу, коли чоловік зайнятий політикою, коли в країні все складно, а вдома немає перепочинку через клопоти із господарством та дітьми. Їй, на відміну від Лєха Валенси, ніхто не закидав недоречність, відсутність стилю чи кумедність. І до спокійного, пост-публічного життя Данута адаптувалася значно краще, ніж її чоловік, який досі цілодобово нервово стежить за подіями й критикою на власну адресу. Можливо, тому, що Данута ніколи надміру не відривалася від буденности — чи то з власної волі, чи то через обставини.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій