Олена Стяжкіна. Мовою Бога

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
177 переглядів

Переклала з російської Катерина Сінченко
Київ: Дух і Літера, 2016.

Психологічна повість «Мовою Бога» — чергова прозова книжка Олени Стяжкіної. Вона про блукання і пошуки, дороги та роздоріжжя, любов і мир. «Місто мільйона троянд» (таку назву Донецьк отримав через найбільший в Україні розарій у парку імені Щербакова) сьогодні — ще й місто втрачених і страчених імен: Ревазов, Діма, Ігор. Персонажі не мають іншої національної ідентифікації, аніж пристосуванці епохи, які, граючись своїм життям і життям учорашнього товариша, сусіда, знайомого, сьогодні мають зробити вибір, ким бути — людиною чи звіром. А людське в людині зазнає випробувань. Це чи не перша відповідь Бога на запитання, чи справді війна псує людину, чи, можливо, вона лише підкреслює її недосконалість? Як бачимо з повісти, таки підкреслює, розкриває вади й страхи. Персонажі бояться за своє життя, але не поспішають щось змінювати. І коли страх переважає над іншими почуттями, люди починають їсти: спочатку «салат із рибних консервів», а згодом — одне одного.

Життя — це сон. Цю сентенцію ще в ХVІ столітті висловив іспанський драматург і військовий капелан Педро Кальдерон де ля Барка. Чому я згадую вислів Кальдерона саме тут? Бо той, хто перебуває в місті, де щомиті губляться імена під свистом куль і вибухів, безперечно, бачив і Бога, і диявола. Єдине і найважливіше, що цієї миті мала зробити людина, — це, перебуваючи в напівбожевільному стані (страху, розпачу, ненависти тощо), розпізнати, хто з них хто. Може, й не завжди сокира лежить за дверима саме у Бога?

Яка ж помилкова думка, що війна ділить людей на героїв, ворогів і жертв. Насправді війна ділить людей тільки на мертвих, живих і ненароджених. Забирає тіла, але повертає душі. Стяжкіна майстерно описує психологічний стан персонажів, наголошуючи, що психологічні порушення беруть початки від дитинства, але виявляють себе саме тут і тепер — під час російсько-української війни, яку й досі задля власного спокою більшість називає АТО: «Святковий Діма запам’ятався зворушливим і безпосереднім. Але й небезпечним і чомусь — жорстоким. Він був наче дитина, яка не знає меж, а тому випробовує чужий і свій біль наче забавку, гадаючи, що це їй зійде з рук».

Коли ж до розмови долучається Бог? Можливо, саме тоді, коли ти найбільше вразливий, коли хтось, із ким ти вчора вітався за руку, їв «салат із рибних консервів», сьогодні готовий вистрелити в тебе. Його мовою неможливо спілкуватися, нею можна розуміти й порозумітися. Він говорить до нас почуттями, речами й подіями. Дімин «салат із рибних консервів», «підозріло чорні очі» Ревазова, «відро з технічною водою» і, врешті-решт, «три постріли» — усе це відповідь Всевишнього на Ревазове запитання: «За що?» За те, що стерлися межі дозволеного й людська гідність переплуталась із виживанням і божевіллям. За те, що розділив людей на «своїх» і «чужих», убиваючи всіх: «Ігор вистрілив у стіну. Діма — в Ігоря. А Ревазов у Діму. В спину, якщо точно». Кожен із персонажів отримує те, на що заслуговує. Фактично вони самі досягають цього взаємоі самознищенням.

Повість Стяжкіної відсилає до творчости Миколи Хвильового. По-перше, за формою: авторка знає й витончено відтворює «больові точки» людини під час війни. Речення тексту короткі, інколи незавершені, що посилює експресію й дає змогу підкреслити головне. По-друге, за міметичністю зображення психологічної напруги. Проте якщо письменник початку ХХ століття змальовував психологізм важкими метафоричними описами природи, Стяжкіна зображує його здебільшого абстрактно, апелюючи до морально-етичних засад людства: «І час був, коли своїх ще було шкода. Минув». Виживання на тілі Землі й на тлі зруйнованого Донецька — це важливо для персонажів повісти.

«Мовою Бога» — це книжка про Божу присутність у людських серцях. Навіть під час війни. Особливо під час війни. І чи не є те, що кожен із персонажів відповідає за своє життя і отримує те, на що заслуговує, безпрецедентним доказом Божого милосердя? Це можна заперечити, із цим можна сперечатися, але ж: «Молись — не молись, Бог виявиться реальністю».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій