Михайлина Коцюбинська. Моральний імператив і виклики часу. Промова на випускних урочистостях в Українському Католицькому Університеті. Львів, 19 червня, 2004

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
127 переглядів

Саме «промова», але не доповідь і не лекція; слово, спрямоване на діялог, емоційний та заохочувальний жест до авдиторії, через який налагоджується контакт. За осердя виступу Михайлина Коцюбинська бере тему, яка з однаковою мірою відвертости стосується і віруючого, і релігійної громади, й особистости, яка мислить себе поза конкретними церковними інституціями, але ж не поза самим контекстом духовности. Йдеться про ті проблеми, які оберігають духовність від надміру патосу або, навпаки, від спрощення, інколи – й від претензій бачити в ній якщо не раритет, то принаймні підупале в авторитеті явище.

Ця промова перед студентами УКУ – сповідь про вагу й тягар вибору, про імператив людини зберігати внутрішню свободу, навіть ціною свободи зовнішньої, а також про толерантність, без якої настанови на індивідуалізм мали б ризик перетворитися на індульґенцію для шовіністичного насилля. «Прості істини» стають власне істинами завдяки донесенню до читача-слухача через конкретні життєвість, історію та біографію (пані Михайлина звертається і до епізодів з власного досвіду, і до тих персоналій, з якими мала світлий культурний контакт, – це передусім покоління українського літературного шістдесятництва). Отож маємо навіть не суто філософські розмисли, а «інтелектуалізований документ» із рисами суспільної публіцистики, мемуаристики та літературної критики.

Проте текст позбавлений проповідницького настрою хоча б тому, що відповідей на кожне питання він не дає й не може дати. Що, приміром, означає для сучасної української культури чемний діялог навіть із тим, хто іґнорує правила правової поведінки? Або де пролягає межа між «чорно-білою» поляризацією цінностей та виокресленням чітких ціннісних пріоритетів, твердого канону, в якому не уникнути згущення барв, спрощень або загострень? І чому – вкотре виникає питання – зовнішній ідеологічний тиск стає для людини ірраціональним стимулом внутрішнього розкріпачення, тоді як за наявности зовнішньої свободи нераз буває тяжко знайти й раціональні стимули для цього? Позиція пані Михайлини ніби й виходить ad fontes, із універсальних глибин, але… лишається позицією, щодо якої читач і слухач вільні у виборі.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...
Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Більшість історій розповідають про власників бізнесу, заняття яких прижилися на новому ґрунті, або...

Розділи рецензій