Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Софія Карасик, Василь Овсієнко.... Молода нація. 2006, № 2 (39)

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
234 переглядів

Щойно випущене 39 число альманаху друкує два виступи на проведеному в листопаді вечорі пам’яті померлої торік Надії Світличної: спогадами про визначну учасницю шістдесятницького руху діляться Михайлина Коцюбинська та Євген Сверстюк. Біографічну довідку про неї склали Софія Карасик і Василь Овсієнко. (Хто складав підпис до світлини, вміщеної на обкладинці, не вказано, але було це з іншої нагоди, і перед новим друком слід би такі речі перечитувати.)

Як і в кожному випуску «Молодої нації», тут чимало цікавих, вартих докладного обговорення публікацій, зокрема й від авторів, знайомих читачам «Критики». В літературознавчому розділі Богдана Матіяш міркує про «Мисленнєві координати мовчазного дискурсу поезії Володимира Свідзінського» і подає запис бесіди з поетовим небожем Анатолієм Свідзинським (мова серед іншого і про те, чому їхнє прізвище пишуть по-різному); Антоніна Тимченко зіставляє творчість «тихого модерніста» Свідзінського та громадськи гучного Івана Багряного, шукаючи в їхніх писаннях бестіярних образів; Олег Рарицький аналізує Стусову рецепцію Свідзінського; поза цією тематичною добіркою подано статтю Катерини Рубан про ще одного тихого діяча, професора Віктора Петрова (В. Домонтовича).

Петро Вознюк присвятив політологічну студію «іноземному геополітичному лобізмові в Україні». В розділі публікацій на історичні теми Сергій Біленький на прикладі праць забутого історика-харків’янина Володимира Циха міркує про «харківський неокласицизм 1820-х років»; Григорій Савчук перечитує відображення в польській історіографії походів на Львів короля Казимира III; Дмитро Бібіков зосереджується на постаті Михайла Брайчевського як дослідника стародавнього Києва. Але, анотуючи саме це видання й саме в «Критиці», маємо причину, перепросивши в авторів цілком якісних розвідок за таку невиправдану скоромовку, «перетягти ковдру» на користь тільки однієї публікації. Історик Ігор Гирич подав тут повну версію полемічної статті, скорочено надрукованої в нас (2006, ч. 12) під назвою «Тріюмфи сильних». Формат анотації дає мені зручну нагоду, не влізаючи поміж фахівців, докласти власне дилетантське спостереження до жвавої полеміки, що точиться в нашому часописі, зокрема й у цьому числі.

Маю заувагу щодо аспекту, якого чи то старанно оминають, чи то справді не зауважують полемісти. Заперечуючи позицію опонента, двоє учасників диспуту з театральним здивуванням від «парадоксальности» свого відкриття не раз і не два вкажуть супротивникові на дивовижний збіг його поглядів із поглядами ще якоїсь третьої, вкрай непривабливої, ну зовсім уже почварної істоти. Пан Гирич закидає німецькому дослідникові Вільфридові Їльґе, що «чомусь його оцінки збігаються з комуністичним дискурсом щодо Другої світової війни». Це так, ніби історик Гирич не відає, як антибільшовицька війна єднала петлюрівців із дєнікінцями, єдинонеділимство – дєнікінців із більшовиками, а соціялістичні заморочки – більшовиків із «буржуазними» петлюрівцями, і як врешті-решт переможна Країна Рад в різний час і в різний спосіб поставила собі на ідеологічну службу Михайла Грушевського та Васілія Шульґіна. А в них обох, можна бути певним, підстав для «полеміки» одне з одним було не до порівняння більше, ніж у добродіїв Гирича та Їльґе.

Маючи власну історію і досвід власного тоталітаризму в ній, німець Їльґе найбільше заклопотаний тим, щоби його оцінки не «збігалися» з нацистським, і не бачить чесноти в колаборуванні громадян загарбаних Третім райхом країн із гітлерівцями задля порятунку від сталінців. І ставити це йому на карб – однаково, що дошукуватися у виступах шляхетної росіянки Валєрії Новодворської, яка полюбляє всіляко очернять звитяжних колеґ тихого українця Віктора Петрова, перегуків із дискурсом нацистів, які з чекістами боролися не менш завзято, ніж вояки УПА. Спільно боролися, скажуть тижневики «Комуніст» і «2000». Порадьмо їм: якщо в них експертами з питань історії українського повстанського руху виступають колишні ґебісти, то просторікувати про більшовицьке підпілля під нацистською окупацією хай запросять колишніх ґестапівців. А якщо нас ніхто не послухає, спересердя знову вріжемо Їльґе. Щоб комуністи боялися.

Зокрема, до речі, перепало німецькому дослідникові й за спотворення історичних фактів. Антикомуністці Новодворській і тут вільніше ведеться: зразу після осінньої «полонієвої» атаки, 8 грудня, вона міркувала в колонці на російському опозиційному сайті «Грани.ру» про те, що політичні вбивства, мовляв, вигадали зовсім не чекісти, але НКВД-КҐБ вніс туди власні ноу-хау: «цукерки з отрутою для Бандери; елеґантна парасолька для дисидента Маркова; горнятко полонію для Літвінєнка...». Звісно, до політичного публіциста вимоги інакші, ніж до фахівця-історика, проте, гадаю, не тільки з цієї причини ніхто не кинувся поправляти пані Валєрію: от, чула дзвін (Судоплатова вочевидь прочитала), але це не Бандера, це Коновалець цукерки полюбляв, та й не було їх у тій коробці... Бо в деталях вона, може, й хибує, та суть же наша остається, правильна суть.

Кожен з учасників наших незрівнянних полемік уже призвичаївся хвацько виводити нетерпимість своїх опонентів із похмурого тоталітарного спадку. Розпочинаючи нову, варто замислитися: а може, якраз навпаки? А раптом тоталітаризм – це породження нездоланної мрії кожного з нас утвердити свої, тобто хороші й правильні погляди, – заперечивши чужі, тобто погані й неправильні?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Січень 2014
Обкладинку числа «Проникливий погляд. Комунізм і його епоха» прикрашає колаж із пам’ятником...

Розділи рецензій