Ігор Денисенко, Віра Кандинська, Олена Любенко.... Молода нація. 2005, № 2 (35)

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
120 переглядів

Альманах уміщує спогади Ігоря Денисенка, політв’язня сталінських таборів: людина, на дитинство якої припали передвоєнні та воєнні роки, розповідає про тодішній Київ, у певному сенсі – «свій», бо він і родинний, і подвірний, і «психологічний»; а ще – Київ внутрішнього виміру національної історії. Особливо багато автор пише про церковне життя міста. У розповіді про кілька післявоєнних років (опублікована тут перша частина спогадів доведена до 1948 року) читаємо про культурну атмосферу часу та зародження нової хвилі репресій супроти інтеліґенції. Літературознавча частина вміщує розвідку Віри Кандинської про ідеологічне тло та художнє втілення ціннісних корелятів культури в українській соцреалістичній прозі 1930–1950 років. За матеріял статті правлять тексти Олександра Корнійчука, Володимира Владка, Олеся Гончара, Олександра Копиленка. Це ретельне й цікаве дослідження створює, втім, не менш цікаве відчуття парадоксу: тексти виявляються чи не «приреченими» на те, щоби їх розглядали як неподільну й невідчужувану власність одного (відносно молодого й обмеженого, до речі - навіть зі врахуванням «додатків» від фройдизму) ідеологічного дискурсу; звідси програмовість й імпліцитно – певна штучність їхньої естетики (якщо вона взагалі А); хоча в назві статті на першому місці декларовано, що йтиметься, поза іншим, і про «естетичні параметри» цих текстів. Олена Любенко пропонує наукову візію оприявлення поетики абсурду в українській драматургії «пострадянського періоду» – п’єси, написані за радянських часів (від 1970-х років), а опубліковані в 1990-ті (Олег Лишега, Володимир Діброва, Лесь Подерв’янський). Авторка наголошує на осібності цієї лінії щодо західного Театру Абсурду (відповідно, на відмінностях поетики абсурду від абсурдизму як світоглядно-стильової домінанти письма). Спробу реконструювати змістові засади «романтики вітаїзму» на основі «Щоденника» Аркадія Любченка та віднайти концептуальну й художню цілісність цього тексту робить Наталя Видашенко. Автори політологічних студій вивчають ідеологічний «образ» української опозиції (точніше, труднощі з його окресленням – стаття Петра Вознюка), різні тлумачення феномена влади (Володимир Калуга) та іншомовні запозичення в політичному телевізійному дискурсі (Наталя Рудніченко бачить у них ознаку мовно-ідеологічної експансії, з витісненням «питомих лексем»). Альманах також містить докладну бібліографію життя і творчости Василя Симоненка (її підготували Ольга Карпенко та Олесь Обертас), матеріяли XI семінару творчої молоді в Ірпені, традиційну хроніку й книжкові анотації.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Шкільник був очевидцем подій української революції 1917–1921 років та одним із її активних діячів...
Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...

Розділи рецензій