Павел Коваль. Між Майданом і Смоленськом. Розмова з Пйотром Лєґутко та Доброславом Родзєвічем

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
107 переглядів

Переклад із польської Андрія Козицького
Львів: Літопис, 2013.

Книжка-інтерв’ю з польським політиком Павелом Ковалем українською вийшла до Форуму видавців 2013 року, себто на початку минулої осені. Відтоді контекст розмов дещо змінився.

Павел Коваль — голова комітету зі співпраці Европейського парламенту з Україною, заступник міністра закордонних справ уряду Ярослава Качинського, 2005–2009-го — депутат Сейму (від партії «Право і справедливість»), який активно підтримував Україну взимку 2013 року й, безперечно, мав би досить матеріялу для розлогого інтерв’ю під умовною назвою «Між Майданом і Смоленськом».

Східна політика Польщі — у фокусі розмови трирічної давнини, яку цікаво читати й тепер, і чи не цікавіше, ніж 2013 року, коли з’явився друком український переклад. Прогнози та оцінки Коваля епохи президента Януковича — корисна лектура, аби оцінити, як далеко насправді відхилилася Україна від приготованої для неї стежки лише за рік після виходу книжки. Значна увага до Юлії Тимошенко посилює це враження: зміни, що почалися минулої зими, насправді просунули нас далі, ніж ми припускали. Та деякі місця в розмові можна відчитувати і як пророчі (наприклад, «українська революція ще не закінчена»); деякі — як адекватні сьогоденню: «…після Майдану (йдеться про Майдан 2004 року. — О.Ф.) вже ніхто там не буде таким, як перед Майданом»; деякі змушують іронічно посміхнутися («Можливо, навіть з’явилася вже така критична маса, яка потрібна для того, щоб закінчити Помаранчеву революцію. Ця маса поки ще неорганізована, а тепер не видно відповідного моменту, немає атмосфери, котра б сприяла революційній ситуації. Такої атмосфери не буде ще якийсь час. Юлія Тимошенко також не в змозі її створити»). А ще інші змусять вкотре усвідомити глибину нерозуміння України, з якою ми вступили в минулорічну революцію, та історичне значення зимового зриву 2013 року: «Янукович — український політик ще й у тому сенсі, що хоче залишатися над конфліктами. <…> Один з найцікавіших політиків та бізнесменів Петро Порошенко колись вдало зауважив, що хоча Янукович і має суспільну підтримку, але він занапастив шанс запровадити Україну до Європи через головний вхід. На думку “шоколадного короля”, це сталося саме через те, що Янукович сильно пов’язаний з різними групами впливів. Тож потрібно пам’ятати, що той, хто думає, що Україну можна ввести до Європи без усіх цих суспільних груп, котрі підтримали Януковича, відривається від реальності».

Але деякі деталі самого видання підважують довіру до тексту. Наприклад, незрозуміло, кому належить авторство приміток-пояснень — перекладачеві, інтерв’юерам, польському редакторові? В будь-якому разі, рівень окремих пояснень дисонує і з дипломатичністю Коваля, і з інтонаціями розмови. Як-от тут: «“Салон” — замкнене середовище лівацької та ліберальної інтелігенції, котра, на переконання низки осіб, намагається приховано впливати на політичне та культурне життя Польщі, виявляючи водночас ворожість до церковних та національних традицій країни». Очевидно зрозумілий польським читачам (хоч не конче для них прийнятний) пейоратив «варшавка» українським читачам пояснили як «міщанську інтелігенцію Варшави та Кракова, котрі вирізняються обскурантизмом та водночас демонструють пиху і претензійність», що не наближає до розуміння тих, хто не занурений у контекст, а лише нав’язує певну оцінку, форма якої не відповідає ані жанрові книжки, ані рівневі розмови. Помітно, що до Дональда Туска запитуваний ставиться, так би мовити, стримано, але, згадуючи про нього в інтерв’ю, він проявляє себе більшим джентльменом, аніж ті, хто вибирав світлину Туска до книжки (невідомо, українські видавці а чи польські). В тих-таки примітках можна натрапити на паралелі, які моторошно читати після катастрофи MH17, як-от про викрадені кредитні картки Анджея Пшевозьніка, котрий загинув у президентському літаку під Смоленськом; але тон попередніх приміток спонукає перевірити інформацію інтернет-пошуком.

Стрічка новин «зшивала» розрізнені деталі подій тих декількох років, про які розповідає Коваль, із тим, що відбувається 2014-го. Згадки емоційного вибуху в Польщі після авіякатастрофи під Смоленськом — хвилі русофілії як вияву ірраціонального страху і перед росіянами, і перед самими собою, точніше, стереотипом «поляків-русофобів», — у новому контексті ніби підсвічені, знайомі та майже зрозумілі. Розділ «Післясмоленські уроки» — загалом один із найцікавіших у книжці. Два роки тому Коваль, звісно, не дав прямої відповіді на запитання: «Чи це був замах?» Але 2014 року детальний виклад того, що сталося одразу після падіння літака, прочитується з іншої перспективи. Деякі висновки Коваля з місця катастрофи можна застосувати й до України, особливо висуваючи звинувачення щодо реакції на нинішні виклики: «Зудар авторитарної держави з демократичною взагалі є складною справою для демократичної країни, бо така країна не має деяких захисних механізмів. <…> Тоді, згідно із вказівкою Ярослава Качинського, я опинився у польовому штабі Путіна. Тільки пізніше, через кілька місяців, я собі усвідомив, що усі росіяни, які крутилися поблизу намету Путіна, були людьми, з котрими я вже раніше зустрічався в силу своїх професійних обов’язків. Тоді я подумав, що це випадковий збіг обставин, але потім мені спало на думку, що протягом кількох годин росіяни здійснили велику підготовчу роботу, свою працю виконали їхні експерти…»

Польсько-російські відносини в різному наближенні — від загального огляду до історій з дипломатичних лаштунків — надзвичайно цінний складник книжки, через який її зарано відкладати або прочитувати лише як послання попередньої епохи. Візія енергетичного майбутнього Европи, зокрема впливу на зовнішню політику Росії та її відносини з Евросоюзом видобутку сланцевого газу та використання скрапленого газу, розуміння того, як Кремль ухвалює рішення (зокрема фактор спецслужб), і розуміння нерозуміння Заходом цього механізму ухвалення рішень — дуже плідний матеріял для роздумів. У Коваля можна знайти слова, яких так бракує після пережитого за останній рік шоку, а сформульоване у відносно спокійній атмосфері 2012-го стає істотною підтримкою в момент, коли треба повертати собі мову, навіть якщо це простий імператив: «Ми повинні говорити про тяглість злочинної системи».

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Вересень 2016
Число із назвою «Головою об стіну» присвячено консервативній революції у Польщі. Об’єктом уваги...

Розділи рецензій