Девід Саттер. Менше знаєш, краще спиш. Шлях Росії до терору та диктатури за Єльцина і Путіна

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
274 переглядів

Переклад з англійської Наталії Комарової
Київ: Дух і Літера, 2016.

Переклад книжки вийшов того ж року, що й ориґінал у видавництві «Yale University Press». Її автор – журналіст, який від 1970-х років періодично працював у Москві, висвітлюючи тамтешні події для «The Financial Times», і написав декілька книжок про розпад СССР та підйом Росії. «Менше знаєш, краще спиш» розповідає історію постсовєтського становлення країни. Її написано почерком журналіста, і книжку не обтяжено науковою структурою, суворою хронологічністю чи розлогими розмислами. Сировиною Сатерового історієписання є події: журналістські, судові й незалежні розслідування, зловмисно приховані і з часом забуті; нагадуючи про них, автор відновлює страшну картину підвалин Російської держави й суспільства, в які західний світ довго відмовлявся повірити.

У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного нехтування людським життям. У приватизації державної власности за Єльцина, методах приходу Путіна до влади виявляємо, що всі засоби годяться. Після подій на Донбасі, на думку Сатера, світ почав оговтуватися від своєї сліпоти. Певно, саме українські події підштовхнули його нагадати про забуті жахіття, якими повниться сучасна російська історія.

Винищення житлових будинків із сотнями мешканців, терор на святі Першого вересня, відмова у міжнародній допомозі ще живим членам екіпажу потонулого човна, облога театру й отруєння хімічною речовиною, – Сатер наводить удосталь доказів ролі офіційних органів у нібито чеченських, терористичних чи «навчальних» операціях.

Чому правда не виходила назовні? На це питання автор відповідає докладними історіями вбивств нелояльних до влади росіян – журналістів або колишніх працівників державних структур. У ліфті могла чекати куля, у горняткові чаю – полоній або інша отрута. Якщо уявити, з якими думками засинали росіяни після загибелі сотень людей уві сні внаслідок підриву житлових будинків, коли підозра небезпідставно падала на російську владу, вислів «менше знаєш, краще спиш» набуває неабиякої гостроти.

Тож книжка дає змогу краще зрозуміти пересічних росіян, світосприйняття яких насамперед визначає не пропаґанда, а відчуття безвиході, яке з’явилося із сиґналом постсовєтської влади про дешевизну життя простої людини. Путінова влада консолідувала всіх акторів суспільного впливу – міліцію, криміналітет, олігархів, суди, і шукати підтримки в них у боротьбі з несправедливістю режиму для звичайного росіянина – безнадійна справа. За Путіна було відібрано й налаштовано на єдину «правду» останні незалежні телеканали. Іноді відгукуються тези книжки Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе» про колосальну роль телебачення в путінській системі.

Переконливости і динаміки книжці додає часта зміна оптики: від загальних тез і фактів, як-от закони чи загальнодержавні тенденції, до особистих історій, розказаних у форматі новин чи протоколів судових розслідувань. Сатер не тільки дивиться на причини лих на рівні держави, а й описує їхні непрямі відлуння в суспільстві: масову віра у ворожбитів, алкоголізм, консюмеризм.

Книжку сповнено гострих деталей, тож її назва є повідомленням і для читача: аби добре спати, краще відкласти кілька сторінок на ранок. Утім, в останньому розділі напруга спадає. Автор висновує, що за терором російської влади так чи так стояла суспільна «мовчазна угода»: суспільство погодилося на політичну неволю ціною економічного зростання і покращення рівня життя. Та оскільки тепер економіка Росії почала падати, головний компроміс «угоди» втрачає міць, і є надія на зміни. Якщо, звісно, не спрацюють «заспокійливі» для народу, про які слушно нагадує Сатер: нещодавно ціни на горілку впали, всупереч економічній необґрунтованості такого кроку.

Сатер стверджує, що Росія мусить подолати моральний занепад і проголосити цінність людського життя, а для цього має критично подивитися на своє минуле. Фактично саме це Сатер зробив у книжці. Хоч автор не проголошує цього відкрито, прочитується, що він покладає сподівання на освічений середній клас містян, які відчули економічний спад. І, звісно, не без ролі України, яка мусить слугувати за приклад. Передостанній розділ книжки присвячено подіям на Майдані. У Сатеровому стилі перестрибувань від загального до особистого читається цікаво, але водночас помітно применшення відмінности між Україною і Росією як окремих народів та держав. Авторів досвід життя в Росії це пояснює.

Значна частина розповіді, про що я не згадала, стосується специфічного переходу Росії до капіталістичної економіки за часів Єльцина через приватизацію, яку здійснювали «лояльні» особи, а також кримінальні, рейдерські, ваучерно-маніпуляційні та інші операції. Не згадала і про стосунки Єльцина з Путіним та Путіна з олігархами обох категорій: по-собачому відданих, яким можна, наприклад, довірити на певний час президентське місце, і тих, що якоїсь миті повстали, – нині еміґрантів або вже загиблих чи засуджених. У книжці також є ці оповіді.

Дизайн палітурки українське видання книжки запозичило в американського, щоправда, світлину обрізано так, що історія зображеного неповна. На фото – пожежа на руїнах житлового будинку в Росії після підриву. Його скоїли, як доводить Сатер, російські державні органи. До слова, саме загиблим у вибухах житлових будинків, захопленому театрі та інших терористичних операціях Сатер присвячує цю книжку.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку написано в руслі повернення сходу України до українського історичного наративу, що в останні...

Розділи рецензій