Дональд Матисон. Медиа дискурс. Анализ медиа-текстов

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
668 переглядів

Перевод с английского Оксаны Гритчиной
Харьков: Издательство «Гуманитарный центр», 2013.

Появу перекладу «Медія дискурсу» Доналда Матисона, викладача теорії масових комунікацій Університету Кентербері (Нова Зеландія), фактично не помітили. Стався парадокс: праця про медії, циркулювання знаків у сучасній культурі загубилась у переповненому інформативному просторі. (Водночас у російському видавничому полі вже з’явилася дотична до Матисонової праці книжка — «Інформація. Теорія. Історія. Потік» Джеймса Ґліка: обидві аналізують структури медійного дискурсу в культурі.)

Суттєва відмінність Матисонового дослідження в тому, що це радше прикладний текст — набір методологічних вказівок до застосування інтертекстуального аналізу в медійній сфері, яким передують стислі пояснення головних понять, справді необхідні для цієї багатої на концепти книжки. Хоч автор і намагається пояснити ключові поняття, зокрема дискурс-аналіз та медії, насправді він зовсім не прояснює їх суті. Навпаки, в процесі читання стає все важче тримати в полі зору його головну ідею. Переважно автор намагається реанімувати ключові поняття структуралістів, постструктуралістів, семіотиків, філософів і лінґвістів, аби потім перенести їх у поле медія-культури, неймовірно заплутуючи читача.

Одним із чільних розділів є аналіз телебачення як наративу. Цілком очевидно, що в загальній сфері медійного дискурсу телебачення й досі посідає важливу роль, поступаючись лише інтернету, якому Доналд Матисон присвячує останню частину свого тексту. Кожна історія, вважає автор, має чітку матричну основу — тобто складається з низки незмінних елементів. Приміром, наративи у фільмах, аналіз яких і розпочинає структурну наратологію, «знову й знову повторюють уже раніше задані наративи» (с. 129). Правильне комбінування чи навіть маніпулювання цими елементами й творить переконливу історію із фінальною кульмінацією. Наративи є і в щоденних новинах, реалістичних шоу, політичних дебатах, прогнозах погоди, серіялах. Утім, мета дискурс-аналізу дещо інша: «Завдання аналітиків полягає не лише в тому, щоб відшукати певний набір значень історії. Вони мають ідентифікувати те, на основі чого глядачі або слухачі формуватимуть ці значення» (с. 136). Далі автор потверджує теорію практичними прикладами широкого профілю, скажімо, аналізуючи серіял «Симпсони» як приклад функціонування наративу, не забувши при цьому відіслати до Владіміра Проппа.

Аналіз різних медія-текстів тут поєднано з теорією дискурсу, знову ж, зі спиранням на (пост)структуралістів. Тому Доналда Матисона цікавить, як узаємодіють медії та культура, що між ними може бути спільного. Скажімо, для Матисона цілком очевидне переливання методів зйомки з однієї сфери в іншу (як-от від реалістичного відео в зонах воєнного конфлікту до простору денних шоу про моду), що свідчить про складний, часто невловний характер сучасного медійного дискурсу. Та чи є сенс залучати весь арсенал гуманітарної думки другої половини ХХ століття лише для того, аби довести цю тезу?

Головне запитання, що залишається після прочитання Матисонової праці, доволі просте: кому адресовано цю книжку? Якщо студентам, то нею навряд чи можна скористатися на парах із культурології чи теорії інформації (на відміну від абсолютно заслуженого бестселера Пітера Барі «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія»), адже її переобтяжено термінологією, складним стилем та цілковитою еклектикою у викладі матеріялу. А третє відлякає і академічну спільноту, яка навряд чи дивилася серіял «South Park» чи якісь шоу для домогосподарок. Але навіть не це головна проблема. Найгірше те, що цю працю не можна використовувати як практичний порадник, адже наведені приклади для осмислення різних історій, дискурсів тощо є дуже суб’єктивними і не дають змоги вийти на загальний рівень правил та алгоритмів. Можливо, англійською читати цей текст легше й цікавіше (або ж його адресовано радше американцям чи австралійцям), та в перекладі це вийшов дуже нудний текст про неймовірно цікаві речі.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
Це книжка про форми «реаліті», але більше – про саму реальність, яка трансформувалася з втручанням...
Олена Дядікова ・ Листопад 2016
Вольфґанґ Шивельбуш — німецький літературознавець, знаний із використання методу історії...

Розділи рецензій