Яцек Денель. Матінка Макрина

Жовтень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
360 переглядів

Переклад із польської Андрія Бондара.
Київ: Комора, 2017.

Українською мовою вийшов черговий роман польського письменника Яцека Денеля. Ця книжка, як і його ж «Сатурн» (див. Рецензію у ч. 5–6 «Критики» за 2015 рік), є історичною стилізацією, побудованою на підґрунті реальних подій та монологах головної героїні.

У фокусі Денеля — «довге дев’ятнадцяте століття», час зрілого, а то й пізнього романтизму. І характерна героїня, самозвана уніятська черниця-мучениця із білорусько-литовських теренів колишньої Речі Посполитої, що їх захопила Російська імперія, власне, матінка Макрина, є реальним історичним персонажем. Ця жінка, вибравшись за межі імперії, мандрувала домами багатих польських еміґрантів і екстатично змальовувала їм тортури, яких буцімто зазнала від росіян та їхніх колаборантів за те, що «зі своїми сестрами» не погодилася зректися греко-католицького віросповідання та перейти до православ’я. Демонструвала рани і каліцтва. Їх, за Денелем, Макрина справді отримала під час багаторічних поневірянь, але зовсім не релігійно-політичного, а суто побутового характеру. Втім, наслідком екстатичної риторики, самого образу «матінки» та доречного політичного контексту (спроб польської еміґрації організувати боротьбу за незалежність) було те, що її історію брали на віру. Авантюристка зачарувала найрозмаїтіші кола еміґрантів і навіть здобула над ними певну символічну владу. Після чого вирушила до Рима, де так само мала вплив, і їй навіть «виділили» спеціяльний монастир.

Цікаво, що на тому етапі уніятську церкву ще сприймали саме в польському націонал-патріотичному контексті. На такому сюжетному каркасі Денель розгортає три основні монологічні потоки. Перший — «одкровення» матінки Макрини, тобто те, що вона розповідала своїм слухачам. Це безумні сцени нестримного насильства, що линуть стрімким і сентиментальним словесним «водоспадом». Таке собі відтворення-дослідження механізму «щирої брехні» (в яку починає вірити й сама оповідачка), мазохістського замилування насильством (характерно, що, за розповідями Денеля, до постати Макрини він прийшов випадково, через інтерес до історії покарань), темпераментного ексґібіціонізму, нарешті, малоконтрольованого мовлення як такого (сама «матінка» часто зауважує, що її розповіді раз по раз вириваються з-під контролю). Другий монолог — реальні спогади Макрини про своє минуле. Вони, коли можна так висловитися, спокійніші, тут немає таких «розкішних» сцен насильства, проте не менше безвиході. Ці спогади наприкінці книжки розв’язують чимало загадок і незрозумілостей, що виникають при початку. А ще створюють цікавий колорит міст теперішньої Литви та Білорусі в добу їхнього транзиту від польського до російського панування. Нарешті, третій монолог — це поточні розповіді «матінки» про її пригоди за кордоном, про підкорення еміґрантської шляхти та римського духовенства.

Тут до уваги читачів постають колоритні картинки взаємин у середовищі еміґрації, кумедні й карикатурні портрети історичних діячів, з якими Макрині випало перестрітися (зокрема, з Юліушем Словацьким, чиє прізвище вона постійно плутала, і з Адамом Міцкевічем, якого прагнула відвернути від релігійно-філософських шукань поза католицькими канонами). І, звісно ж, атмосфера церковного середовища. Книжка вирізняється характерним для Денеля ефектним відтворенням духу доби (сам письменник розповідає, що він провів чимало часу в архівах і ретельно вивчав справжню історію «матінки»), небанальним психологізмом і особливим чуттям стилю. Звісно, все це неможливо без специфічної, тонкої мовної гри на межі дуже «посполитого» мовлення, церковних і шляхетських, політичних реґістрів. В ориґіналі письменник застосував можливості «кресових» діялектизмів польської мови, а в перекладі Андрія Бондаря бачимо чимало архаїчної лексики та інших маловживаних сьогодні слів і зворотів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій