Віра Вовк. Маскарада. Короткі оповідання

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
430 переглядів

Київ: Факт, 2008.

«Маскарада» Віри Вовк – ідеальний матеріял для досліджування механізмів інтерсеміотичного перекладу. Сьогодні, коли письменниці виповнилося 85, це вже не звучить як «наукове відкриття» – звичайна констатація факту. Велика авторська передмова «Біографічна мозаїка Віри Вовк», що її писали протягом 1994–2000 років (про себе у третій особі тут лише у назві), – це переклад життя на літературу. Цикл оповідань «Святий гай» (1983) – прозовий переспів скульптурних робіт Михайла Дзиндри (1921–2006; Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри нині розташований у Брюховичах, що поблизу Львова). «Карнавал» 1986 року та «Калейдоскоп» 2000-го – літературні адаптації живопису ще одного видатного українського еміґранта Юрія Соловія. Пізніші цикли не мають прямих посилань на візуальні мистецтва, але це все одно – картини. «Сьома печать» 2005 року – альтернативні автобіографії, спроба уявити себе не-собою, або ж радше вжитися в мітологічно-історичні, архетипові образи («Я – Лавро, круглий сирота…»; «Я, німий Тома, беру лист, від якого залежить доля побратимів…»; «Я – карлик Пікольо, служу королеві Навуходонозорові XV…»; «Я, Тереса, прибрана донька Гіполіта й Емми ван Ітем…»). Завершений двома роками потому «Напис на скарабею», формально продовжуючи лінію «Сьомої печаті», цілком у латиноамериканському дусі (чи б пак оперному? музикознавча освіта Віри Вовк повсякчас озивається) змальовує кровозмісний союз Кохання та Смерти («…два демони, витязі в кожній битві»). На кінець – «Коляда на щедрий вечір» (2008), містичні спогади-видіння про найближчих друзів, що вже померли, де неможливо відокремити реальність від вигадки, потойбічний світ від земного і, зрештою, «чисту» літературу від мемуаристики. А всі «короткі оповідання» разом – ні що інше як переклад української ідентичности письменниці мовою бразильської художньої традиції.

Проза Віри Вовк, як добра казка, вимагає читання вголос. Вона дивним чином поєднує епічний спокій і рівне ритмічне дихання, підвищену, майже Хармсову концентрацію подій (авжеж – і він «дитячий письменник»!) та лаконізм укупі з особистісним поглядом сучасного газетного колумніста. І, можливо, найдефіцитніша для українського письменника риса, притаманна Вірі Вовк, – уміння без зайвих реверансів та самоприниження «привласнити » світовий контекст та чужих культурних героїв: від сумерійської богині Іштар до італійського віртуоза Паґаніні. Що не дивно для українки, яка у 31 рік очолила катедру германістики Університету Ріо-де-Жанейро. Не лінуйтеся вдягати маски, панове! Письменникові вони дуже личать.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій