Тадеуш Конвіцький. Маленький апокаліпсис

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
270 переглядів

Переклад з польської Божени Антоняк
Львів: Урбіно, 2015.

«Маленький апокаліпсис» Тадеуша Конвіцького було написано наприкінці 1970-х, за рік до зламу і появи на історичній сцені славнозвісної ґданської профспілки. І тон, і простір роману глухі й похмурі; вони несуть у собі знамення часу, власне, накопичення абсурду і передчуття вибуху. Головні кольори — сірий та чорний (навіть бузок тут — «почорнілий»), головні звуки — стукіт, скрегіт і репетування гучномовців.

Роман друкувався в польському самвидаві, а 1991 року у «Всесвіті» вийшов український переклад Юрія Андруховича. Нарешті, невдовзі після смерти автора, роман було перевидано у Львові в новому перекладі Божени Антоняк. Андруховичів переклад мені й досі подобається більше за новий, до того ж 1991 року весь цей павучий СССРівсько-ПНРівський досвід був на пам’яті і переживання тієї прози було гострішим.

«Малий апокаліпсис» — міський роман. Це роман про місто, в якому панує Палац культури і науки, що носив ім’я Сталіна і що його «подарувала» Варшаві Москва. Сам Конвіцький зізнавався, що Варшава залишає його байдужим (він із Віленщини, і як усі литвини, всіляко це увиразнював), проте говорив, що «намагався щось зробити, якось підсилювати значення Палацу культури, якось підстьобувати цей світ, рятувати його як умію, хоча фактично це марнотратство» (у книжці Станіслава Береся «Пів століття чистилища. Розмови з Тадеушем Конвіцьким»).

Автор справді переживає разом зі своїм персонажем (хоча й робить це досить опосередковано та іронічно) той міт про кінець світу, про самопожертву і порятунок: у першому вступі вже з’являється Голгофа («переді мною ще останній кілометр моєї Голгофи, останнє коло цього маратону, кілька останніх щаблів угору чи вниз по драбині безглуздя»), і якщо можливо розіграти цю біблейську історію в царині абсурду, то Конвіцький робить це. За внутрішнім відчуттям цієї прози, тут, як ніде інде, мабуть, передано той самий «польских дней абсурд ужасный» (за Ґалчинським у переказі Бродського, який, до речі, передавав не достеменний сенс віршів, написаних у 1930-х роках, а саме своє відчуття польської літератури на початку 1960-х). Конвіцького-абсурдиста часто зіставляють із Кафкою, але його абсурд — саме польський, із тим іронічним відстороненням, поєднанням парадоксу і ґротеску, високого і низького, що притаманно античній драмі та польському модерну.

Це роман іще й про те, якщо вільно зацитувати одного не найгіршого антисовєтського письменника, що люди, які в будь-якому сенсі ні в чому не поступаються комуністам, — це антикомуністи. Якщо стисло про сюжет, він такий: когось, кого можна назвати протагоністом чи ліричним героєм (у передмові сказано: варшавський інтеліґент), прирекли на смерть його ж «товариші з опозиції». Він повинен спалити себе перед будинком ЦК партії і протягом романного часу здійснює останню подорож містом. Подорож завершується перед Палацом культури, що перетворюється на величезний вівтар-жертовник.

Конвіцький дотримується трьох класичних єдностей: часу, місця та дії. Роман про людину, яка вважала себе вільною у «країні відвертого поневолення», стає романом про шлях у небуття і наближається до античної трагікомедії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій