Martin Müller. Making Great Power Identities in Russia: An Ethnographic Discourse Analysis of Education at a Russian Elite University

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
911 переглядів

Zürich: LIT Verlag, 2008.

Високу освіту в соціяльних науках можна розглядати як ключ до глибшого розуміння політичного життя в країні. Концепти і теорії, що їх викладають студентам-правникам, політологам, економістам і спеціялістам із інших соціяльних наук, як і спосіб думання та праці, стиль життя, який вони засвоюють протягом студентських років, очевидно впливають на манеру їхнього аналізу, поведінки та ухвалення рішень тоді, коли вони дістаються керівних посад.

Монографія Мартина Мюлєра про зміст і структуру освіти й соціялізації у МҐІМО (Московський державний інститут міжнародних відносин) – провідному російському навчальному закладі, який готує фахівців-міжнародників, – є важливим внеском у сучасну русистику. Ориґінальність, глибина та ясність цього зразкового дослідження цілком виправдовує рішення Німецького товариства Східноевропейських студій відзначити дисертацію, на якій базується книжка, премією імені Кляуса Менерта. Протягом року Мюлєр був гостьовим студентом, щоб мати змогу відвідувати лекції, спостерігати щоденне життя і робити інтерв’ю з викладачами та студентами МҐІМО. На основі цих даних Мюлєр зробив інформаційно насичений звіт про соціяльні механізми та дії, а також основи, практику та результати викладання міжнародних відносин у МҐІМО.

Книжку відкриває теоретичний розділ про постструктуралізм, огляд геополітичних орієнтацій у Росії та основ етнографічної методології, за якими слідують емпіричні розділи під промовистими заголовками «Продукуючи суб’єкти», «Дезорганізація», «Гегемонія» та «Антагонізм». У висновках Мюлєр підсумовує способи, якими творяться «великодержавні» ідентичності у МҐІМО, і що це може означати для майбутніх російсько-західних стосунків.

Критичним закидом на адресу загалом бездоганного Мюлєрового дослідження є те, що його книжка, становлячи важливий внесок до вивчення постсовєтської наукової спільноти, формування еліт, інтелектуального життя, іґнорує більшість раніших досліджень у цих галузях. Наприклад, на той час, коли він завершував свій дослідницький проєкт, вже існував значний корпус літератури про керування викладанням соціяльних наук у постсовєтських державах; дехто з її авторів – науковці, котрі, як і Мюлєр, тривалий час перебували в університетах колишнього Совєтського Союзу. Щоправда, він співвідносить своє дослідження з цілою низкою іншої теоретичної та емпіричної літератури. А ще – виходить поза специфічну ситуацію в МҐІМО й у висновках поширює отримані дані загалом на аналіз російського майбутнього. Щоб зробити це компетентно, слід би було контекстуалізувати роль МҐІМО в російському суспільстві.

Коли Мюлєр, приміром, стверджує, що випускники МҐІМО займають і будуть займати ключові позиції в російському державному апараті, саме по собі це правда. Однак, інші виші, а саме різні академії Федеральної служби безпеки, та й Міністерства безпеки та закордонних справ набувають ваги та стають навіть значущішими для оцінки природи майбутньої російської політичної еліти. На цьому тлі МҐІМО – нетиповий випадок, бо він був одним із найпроґресивніших навчальних закладів у совєтський період і «мозковим центром» ґорбачовської перебудови. Проте Мюлєрове дослідження створює враження, що сьогодні студентів МҐІМО навчають, за західною шкалою, у правоконсервативний спосіб. Їх запевняють у вищості національного суверенітету, статусу Росії як великої держави та неоімперського мислення. Хоча серед майбутньої московської еліти випускники МҐІМО, як і до того, можуть становити лівацьке крило російського політичного істеблішменту XXI століття.

Меншою мірою ця критика стосується також позиції МҐІМО у стосунках з іншими російськими елітними університетами. Мюлєр, наприклад, наголошує, що антизахідний концепт «Евразія» в дискурсі МҐІМО відіграє «радше марґінальну роль». Але можна додати, що того року, коли дослідник завершив свою дисертацію, провідного ідеолога «неоевразійства» Алєксандра Дуґіна саме призначили директором Центру консервативних досліджень Московського державного університету. Відтоді Дуґін заснував відділки свого центру в різних університетах усієї Росії. Мюлєр показує досить гнітючу ситуацію викладання міжнародних стосунків у МҐІМО, але те, чого навчають на інших факультетах суспільних наук у колишньому СССР, може витворити навіть похмурішу картину.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
・ Вересень 2016
Чергове число бюлетеня «Russie.Nei.Visions», що його публікує Французький інститут міжнародних...

Розділи рецензій