Катя Петровська. Мабуть Естер. Історії

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1674 переглядів

Переклад з німецької Юрка Прохаська
Чернівці: Книги — ХХІ, 2015.

Першу книжку письменниці Каті Петровської, яка походить із Києва, написано німецькою мовою і присвячено історії її єврейської родини. У Німеччині текст побачив світ 2014 року, а його авторка стала лавреаткою літературної премії Інґеборґ Бахман.

«Мабуть Естер» Петровська означує як «історії». Їх у книжці шість, і в них ідеться про членів авторчиної родини: тітку Лідію, бабцю Розу, дідуся, батьків, діда Семена Штерна, який змінив прізвище під час революції і став Петровським, про прадіда Юду Штерна, який «поцілив просто у сонячне сплетіння часу» — 1932 року здійснив замах на німецького дипломата в Москві. Родинні оповіді Петровської укладаються в документальний роман про пам’ять, приватну історію, яку не відірвеш від історії держав, а також про повернення. Не тільки до перехрестя вулиць Енґельса та Лібкнехта в Києві, чим завершується текст, а якоюсь мірою і до єврейськости.

На початку роману Петровська задекларує: «Я єврейка радше випадково». Попри це, а також попри ствердження, що від єврейськости її родини залишилося тільки слово «мешу-ґенер» (що означає «божевільний»), авторка запровадить читача до Бабиного Яру в Києві, концтабору в Освенцимі, єврейського кварталу польського міста Каліш і концтабору в австрійському Маутгаузені. Попри очікування, «Мабуть Естер» не передає самоусвідомлення жертви. Петровська розповідає німецькому читачеві історію родини, вивільнену від штампів і автоматичних, передбачуваних асоціяцій. «В моїй книжці слова “Аушвіц” немає», — каже вона в одному інтерв’ю, наголошуючи намір повернути мислення про історію в людський вимір.

Дві важливі теми, довкола яких розгортається «Мабуть Естер», — це мова і подорож. Вони заявляють про себе вже у першій сцені. Порожнеча залізничного вокзалу в Берліні із загадковим рекламним написом «Bombardier Willkommen in Berlin» і напис «WARS» на потязі, який вирушає до Варшави «за розкладом, але всупереч часу», формують настрій книжки, для якої Друга світова війна є центральною і формотворчою подією. Петровська здійснює і подорож новою мовою, послуговуючись «приклеєною до язика», за її власним висловом, німецькою. Цей мотив перегукується із професією, що була традиційною в родині, сім поколінь якої навчали глухонімих дітей говорити. Ця традиція уривається вже на мамі письменниці, а сама Петровська пише: «Я не володіла жодною мовою моїх предків».

До цієї теми неповноти, браку чогось суттєвого Петровська звертається невпинно, від історії до історії, згадуючи свою мрію про велику родину, про її присутність за великим спільним столом і навіть про страх перед фортепіяном як утіленням повноти.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Лютий 2018
Відправною точкою для Стасюка є минуле Польщі «у тіні Сходу» – за комунізму, просоченого духом «не...
Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2017
2015 року французький письменник Матіяс Енар отримав Ґонкурівську премію за роман «Boussole». Про...

Розділи рецензій