Оксана Луцишина. Любовне життя

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
507 переглядів

Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Новий роман Оксани Луцишиної розповідає невдалу історію кохання жінки з України в американському місті, подальшу депресію на межі суїциду та виходу з неї. Проте це радше структурний пунктир, аніж повноцінний сюжет. Головні події книжки відбуваються у переживаннях, видіннях, відчуттях, доторках до фактури реальности головної героїні та менш важливих персонажів. Це може бути дивакуватий лабіринт рефлексій на тему коханого, який раптом її відкинув. Або загадкові, символічні, багатозначні сни. Або непрозорі, сповнені особливої внутрішньої логіки діялоги, жоден із яких не здається нормальним, побутовим, пересічно вмотивованим. Або грозові, морські та інші краєвиди. Або спогади та розмови про ці спогади.

Тобто важливішими є саме метафоричний, метафізичний та ритмічний рівні. Книжку сповнено символізмом, речовинністю, яка прагне вивести побутове на рівень архетипного. Від прихильности читачів до такого літературного підходу залежатиме ставлення до «Любовного життя».

Роман можна читати, просто спостерігаючи за хвилями образів, за вишуканим, але й значною мірою монотонним письмом, а можна намагатись інтерпретувати чи дешифрувати його. Тут можна спиратися на власну інтуїцію, ерудицію або звернутися до авторської післямови. Її написано геть в іншому стилі й настрої, ніж сам художній твір. Це близька до наукової самоінтерпретація, письменницький автокоментар — доволі популярний нині жанр, інспірований візуальним мистецтвом, у якому поруч із об’єктами подано розлогі пояснення автора чи куратора. Луцишина вибудувала автоінтерпретацію на символіці карт Таро. Таке тлумачення додає книжці інтриґи й свіжости, спонукає повернутися до певних епізодів. Навряд чи є сенс говорити про надглибокі й проривні інтелектуальні концепції, але письменниця самобутньо і опукло зобразила внутрішню боротьбу за вивільнення, утвердження (і то теж внутрішнє, самодостатнє, а не аґресивне) ідентичности, зокрема жіночої, несвідомий рух назустріч містичному досвіду, переживання ключових емоцій, зіткнення з різними формами зовнішньої аґресії або зневаги, пошук емпатії тощо. При цьому Луцишина покликається на розмаїті системи: від згадуваних карт до екофемінізму.

У підсумку маємо книжку, яка поштовхує замислитися над багатьма знаковими, символічними контекстами. Її недоліком може бути надміру послідовне втілення стилю, ідеї, але аж ніяк не відсутність масштабу, ефектної «рольової» психології чи ретельно пропрацьованого соціяльного тла.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Квітень 2018
Візуальний супровід тексту забезпечують світлини Валерія Мілосердова – фотографа, який здобув...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...

Розділи рецензій