Jurko Prochaśko, Natalka Śniadanko, Jurij Izdryk. Lwów. Trzy eseje

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
177 переглядів

Kraków: Nemrod, 2005.

Назва анотованого видання, здається, не могла би бути простішою: «Львів. Три есеї», водночас у дуже цікавий спосіб передаючи зміст того, що вміщено під обкладинкою цього вишуканого альбому, який напевно приємно мати у власній бібліотеці. Авторам ідеї вдалося поєднати в одному проєкті два тексти: візуальний (врешті, чи не він перший – низкою спогадуваних зображень – набуває актуалізації на саму лиш згадку про Львів), що його засвідчує серія знімків сучасного Львова, – щоправда, того, яким його бачать передовсім туристи: Єнджей Майка не брався за фотографування спальних районів міста, хоч би якими цікавими чи пікантними могли виявитися гіпотетичні світлини; та літературний, зафіксований в есеях Юрка Прохаська, Наталки Сняданко та Юрія Іздрика (всі три – в перекладі Катажини Котинської), – свідченнях більш чи менш приватного/відстороненого/очудненого переживання Львова. Однак формулюючи загальне враження від усього проєкту, найменше випадає говорити саме про окремішні кути бачення й авторські манери письма, хоча сперечатися, що це була би плідна й цікава розмова, – зважаючи на імена авторів, – навіть не випадає. Цілком очевидно й те, що кожен із уміщених в альбомі есеїв і справді є текстом, що має своє окремішнє – воно сягає далеко поза рамки цього спільного проєкту – життя: цього не відібрати ні в Прохаськових «Львівських епіфаній», ні в «Мапи втраченого раю» Наталки Сняданко, ні в Іздрикового есею «Львів: секвенції психозу» (українською, до речі, вже друкованого в «Критиці»: 2005, ч. 9; «Львівські епіфанії» з’являться невдовзі).

Але розмова про приватне не на часі. Значно більше наразі важить загальна концепція видання, те щось, що уможливило саме таке поєднання прізвищ на обкладинці. Парадоксально: я усвідомлюю, що комбінація імен, врешті, могла бути й зовсім інша, адже йдеться не так про окремі голоси й унікальні інтонації тих, хто говорить, а натомість – і це вже вкотре! – про викшталтування певного ідеального образу Львова, тривання розмови про давніші його міти й творення нових тут-і-тепер. Львів, репрезентований у виданні, – це традиційний ідилійний простір ностальгії та замилування нею, дивовижних перетворень і мандрівок без кінця-краю; це топос, що його так любиш, попри більші й менші незручності, несподіванки, ґанджі тощо. Хотіли того автори чи ні, однак сталося: три різні голоси звучать в унісон – хвалебною піснею Львову.

Є тільки одне «але», проти якого напевно протестуватиме Ярослав Грицак, якщо він не є прихильником тотального мітологізування дійсности: його книжка «Страсті за націоналізмом», про яку згадує Наталка Сняданко, у польському перекладі перетворилася на «Requiem po nacjonalizmie». Залишається сподіватися, що польський читач таки не повірить, що то й справді реквієм. А українському можна хіба що мріяти про час, коли подібне видання з’явиться в котромусь із українських видавництв.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Ганна Протасова ・ Січень 2017
Головний герой Йонас, пересічний працівник рекламної контори, одного дня зустрічає посеред вулиці...

Розділи рецензій