Арно Шмідт. Левіафан, або Найкращий з усіх світів. Озерний пейзаж із Покахонтас. Тіна, або Про безсмертя. Ґьоте та один із його поціновувачів

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
231 переглядів

Переклад з німецької Нелі Ваховської
Чернівці: Книги – ХХІ, 2015.

Арно Ото Шмідт – німецький письменник-інтелектуал, який у повоєнній Німеччині (ФРН) відмовився від усього «мирського» на користь письменницької діяльности. Один із найкращих вихованців світової літературної традиції, він сумлінно всотав у себе досвід різних літературних епох: від середньовіччя до експресіонізму. В оповіданнях Шмідт майстерно поєднує неабиякі знання з царини філології та художнє нехтування ортографією, граматикою і пунктуацією.

Його тексти – «збільшувальне скло, за допомогою якого добувають вогонь», це оповідання-виклики, оповідання-провокації. У них поєднуються поезія і наука, музика образів і стрункість логіки. Автор бавиться словом, переплітаючи ориґінальні англійські, французькі, латинські цитати з просторіччями, діялектизмами і свідомим спотворенням лексики.

Книжка оповідань є першим перекладом Шмідтових творів українською мовою. Вона не має загальної назви, оскільки кожне оповідання – індивідуальне. Проте вони мають і спільні риси, однією з яких є оповідь від першої особи. Усіх оповідачів наділено окремими рисами автора, його думками; вони проживають ті ж події, що й він. У Шмідтових творах важко відстежити чітку сюжетну лінію. Автор не розповідає історію, а радше розбавляє власні роздуми сюжетними подіями.

«Левіятан, або Найкращий з усіх світів» – щоденник, у якому всі дні зливаються в один довгий виснажливий день, повний тривог і сподівань. Це перше оповідання Шмідта, написане 1946 року (авторові було 32 роки) на британських телеграфних бланках. Однойменну збірку, видану 1949 року, що також містила оповідання «Ентимезис» та «Ґадир», присвячено письменниковій сестрі. Їй подружжя Шмідтів завдячує порятунок від голодної смерти в Німеччині 1945 року.

Оповідь у «Левіятані…» скидається на прожектор, який у пітьмі вихоплює окремі деталі. В одному вагоні опиняються представники різних верств: інтелектуал-філософ, військовики, гітлер’юґендівці, пастор із купою дітей, селяни. Їх об’єднує одне бажання – вижити, втекти від пекла війни, але кожен сприймає все, що відбувається довкола, по-своєму. Між героями виникає філософська розмова, у ході якої формується Шмідтова концепція Левіятана: ця істота може дати все, забравши при цьому все. Тут «Бог прогулюється килимами з бомб», він не є втіленням всеохопної любові й прощення, а світ, який пульсує, стискаючись, поглинає все і всіх.

«Озерний пейзаж із Покахонтас» розповідає про курортний роман, де кожен дозволяє собі називатися вигаданим ім’ям, бути ким завгодно, відкинути сором і соціяльні обмеження, віддатися тваринним інстинктам і чуттєвому коханню. За це Шмідтове оповідання звинувачували у порнографії, але тут читацьку уяву радше збуджують майстерно дібрані метафори, як-от: «Наш шепіт переплутався; наші долоні парувалися! Довелося спочатку проламати червону решітку її рук, повідхиляти паростки пальців, щоб дотягнутися губами до помідорки на короткій тонкій ніжці».

Однак особливою цінністю твору є літературний прийом, що його винайшов Шмідт. Автор назвав його «прийомом фотографії»: у рамочці подано текст, що є словесною світлиною, закарбованою миттю, візуальним чи акустичним спогадом, який у наступному розділі пояснено суцільним потоком думок, без абзаців, поділів на пряму й непряму мову тощо.

«Тина, або Про безсмертя», «Ґете та один із його поціновувачів» – сатирично-містичний диптих на тему пам’яті і безсмертя. В обох текстах головний герой – письменник, який пише твори, схожі на Шмідтові. У першому оповіданні йому випадає нагода на власні очі побачити письменницьке «життя після смерти». Головний герой опиняється в Елізіюмі – частині потойбіччя, де, за античною мітологією, перебувають душі блаженних і праведників. Це Шмідтова модель Дантового чистилища, де письменники, критики, видавці, дослідники літератури приречені перебувати доти, доки існує бодай один матеріяльний носій із їхнім ім’ям. Справжнім святом є відхід у забуття. Шмідт яскраво змальовує уявлення про безсмертя. Звернення саме до цього мітологічного місця не є випадковим, адже Елізіюм розташовано біля ріки Пам’яті, а його правителем є Кронос. В оповіданні час прямо залежить від пам’яті. Кожен із мешканців Шмідтового Елізіюму вірить, що «“вічно” – це не назавжди».

Тему безсмертя видатних людей Шмідт продовжує в наступному творі диптиха. Ґете отримує можливість провести декілька годин у Німеччині 1956 року та спостерегти зміни, яких світ зазнав після його «першої смерти». У центрі оповіді перебуває не автор «Фавста», а сам Шмідт, який через головного героя розкриває власний погляд на тогочасну літературу. Ґете максимально олюднено: він не оминає увагою жіночих принад, не відмовляється від хорошого алкоголю та грішить марнославством на межі з пихою. Та оповідач ставиться до нього із симпатією.

Переклад текстів Шмідта, наповнених алюзіями, цитатами, авторськими неологізмами, грою з ортографією й пунктуацією, – справа складна. Однак Неля Ваховська майстерно відтворила художній світ Шмідтових оповідань. Кожне з них доповнено детальними коментарями. Відчувається, що перекладачка любить і поважає автора, насолоджується кожним рядком книжки, тому переклад зроблено ретельно і дбайливо.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Жовтень 2018
Текст, що складається з дев’ятнадцяти розділів, які обігають східногалицьку ойкумену від Тарнова до...
Вадим Мірошниченко ・ Жовтень 2018
Про постать Бароуза написано безліч статтей і досліджень, іще за життя він став культовою...

Розділи рецензій