Валерій Гайдабура. Летючий корабель Лідії Крушельницької

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
207 переглядів

Київ: Факт, 2006.

Валерій Гайдабура не відхиляється від головного напрямку своєї праці: дослідження історії українського театру під час нацистської окупації й театрального життя української діяспори. Цього разу в центрі авторової уваги опинилася актриса, співачка, режисерка і вчителька Лідія Крушельницька (дівоче прізвище – Каратницька), яка народилася в 1915 році в селищі Кути на Гуцульщині. 1949 року її творчий шлях тісно пов’язаний із театромстудією Йосипа Гірняка й Олімпії Добровольської. Від 1965 року мисткиня керувала дитячою майстернею, яка згодом отримала назву Студії Мистецького Слова (СМС), – її роботі присвячено чималу частину книжки. Поєднуючи аматорське виконання з високопрофесійною роботою сценографа, композитора, дириґента і балетмейстера, СМС здобула визнання, офіційно закріплене присудженням Крушельницькій звання «Людини року» серед української діяспори Нью-Йорка (1989), «Київської пекторалі» за внесок у розвиток українського сценічного мистецтва за кордоном (2005) і Ордена княгині Ольги (2007). Особливу шану серед співвітчизників мисткиня здобула ще й тому, що в Студії Мистецького Слова вона зверталася, окрім шедеврів світової класики, до творів українських драматургів: «Лісової пісні» Лесі Українки, «Ярослава Мудрого» Івана Кочерги, «Івана Вишенського» Івана Франка, «Патетичної сонати» Миколи Куліша тощо.

Автор досить своєрідно виклав матеріял, перемежувавши міркування про історико-культурний контекст діяльности українського театру під час Другої світової війни й особливості його побутування за межами України розповідями актриси й власними спогадами про зустрічі з нею, описаними докладно, з найменшими подробицями, аж до нюансів ґардеробу й екскурсії помешканням героїні. Перестрибуючи з жанру на жанр – із репортажу на інтерв’ю, з публіцистики на науковий стиль, – Гайдабура робить текст жвавішим, проте слабка впорядкованість і надмірна детальність викладу дещо бентежать. Зрештою виникає відчуття втрати сюжетної лінії через підвищення градуса патетики. Відверто кажучи, від зменшення штучно нарощеного обсягу книжки виграли б і її композиція, і її читачі.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...
Юрій Кудінов ・ Лютий 2017
Монографія має на меті проаналізувати діяльність кожного з міністрів уряду. Попри значні...

Розділи рецензій