Інна Ренчка. Лексикон тоталітаризму

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
502 переглядів

Київ: Кліо, 2018.

Книжка Інни Ренчки логічно продовжує дослідження Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму», яке вийшло 2017 року і про яке «Критика» писала у ч. 1–2 за 2018 рік. Та якщо Масенко розглядає проблему штучної радянської новомови масштабно, то Ренчка зосереджується на практиці партійного втручання в укладання словників та його наслідки.

Сполука «лексикон тоталітаризму» є дещо неординарною, адже можна говорити про лексикон автора, спільноти, населеного пункту. Та на початку книжки авторка доводить право на її існування. Взаємодія мови та ідеології в тоталітарному суспільстві була настільки тісною, що витворився окремий штучний конструкт — новомова, новояз, мова брехні, мова ненависти, номенклатурний новояз. На філософському рівні штучний конструкт осмислює Мартин Гайдеґер у статті «Гельдерлін та сутність поезії». Мова, за висловом філософа, стала «найнебезпечнішим благом», вибудувала «простір, у якому є загроза, у якому можна заблукати», стала знаряддям впливу, важелем конструювання нової хибної реальности. Тоталітаризм втрутився у систему мови, у механізми вживання слів.

Перша частина книжки доводить, що мова завжди була чи не найважливішим інструментом побудови суспільства певної, наперед продуманої моделі. Суспільний і політичний контроль здійснюється саме через мову, «мова є політикою, а політика мовою», за висловом німецького дослідника Вольфґанґа Берґсдорфа. Ренчка розглядає тоталітарну мову як коґнітивно-мовну систему, що виникла внаслідок модифікації природної мови і втілила ідеологічні догми. Окремим підрозділом виокремлено термінологічні позначення ідеологічно забарвлених мовних одиниць.

Це ідеологізовані слова, або ж радянізми (паралельно авторка вживає термін «совєтизм»): буржуазія, солдат-визволитель, трудодень, лікбез. У другому розділі розглянуто ідеологізацію лексики в радянському тоталітарному дискурсі. На чільне місце виведено питання формування спільного лексичного фонду мов народів СРСР як засобу їхньої уніфікації за російським зразком. Чітка стратегія насильницького зближення мов створила основу для витворення міту про «братні» народи та «велику й могутню» російську мову.

Авторка показує, як радянська ідеологічна машина вкорінювала в суспільну свідомість тезу про статус російської мови як мови міжнаціонального спілкування. Спільний лексичний фонд вибудовували з одиниць, запозичених за посередництва російської, або творили слова з власне російських словотворчих компонентів. Звичні для сьогоденної мовної практики слова — соратник, вертоліт, революція, конференція, консультація, організація, професор, індустрія — є спадщиною ідеологічної машини. Стратегію формування спільного фонду супроводжувала теза про безкорисливу допомогу російського народу іншим націям і народностям, про російську мову, яка щедро ділиться своїми скарбами. Було уніфіковано діловий і науковий стилі, міжнародні терміни було введено за російською вимовою без пристосування до лінґвістичних особливостей української.

Ідеологічний вплив позначився на словниковому тлумаченні найменувань політичних рухів і партій. Окремо авторка зосереджується на релігійній лексиці. На прикладах зі словникових статтей ілюструє, як ідеологічне інтерпретування релігійних понять зумовило сприйняття всього релігійного та церковного як такого, що суперечить «високій місії», а тому заслуговує на викорінення із життя «оновленого» суспільства. Ідеологічний контроль уніфікував та реґламентував і естетичну сферу життя людини. Мистецький напрям або течію, що не вписувалися в соцреалістичний канон (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, імпресіонізм та інші), у словниках було марковано як формалістично буржуазні або дрібнобуржуазні.

В останньому розділі йдеться про сучасне звільнення словникового складу української мови від впливу радянської ідеології. Ренчка переконує перечитати дослідження Святослава Караванського, пояснює віддзеркалення «винаходів новомови» у «Практичному словнику синонімів української мови», звертає увагу на такий маркер, як совєтизм, що позначає «продукти» політики лінґвоциду. Аналіз словника Караванського викриває деструктивність дій радянської системи, є доведенням глибокого проникнення совєтизмів у мову, адже й сьогодні вони функціонують у живому спілкуванні. Наостанок авторка пояснює, як деідеологізувалися найменування політичних партій, рухів, течій, трансформувалися значення слів на позначення мистецьких понять і явищ.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Публікації числа висвітлюють аспекти поточного громадсько-політичного життя України, Росії, Чехії,...
Анна Пєшкова ・ Серпень 2018
Підручник доктора філологічних наук Дмитра Цоліна містить історію походження і розвитку арамейської...

Розділи рецензій