Наталя Хобзей, Оксана Сімович, Тетяна Ястремська, Ганна Дидик-Меуш. Лексикон львівський: поважно і на жарт

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2354 переглядів

Львів: Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, 2009.

Упорядниці «Лексикону львівського», зазначено у видавничій анотації, поставили собі за мету зафіксувати особливості мовлення Львова XX століття. Праця містить тлумачення багатьох іноді вже підзабутих слів, сталих словосполук, фразеологізмів, прислів’їв та приказок (понад 12 тисяч одиниць). Джерелами її стали насамперед власні спостереження авторок за лексиконом мовців рідного міста, художня та мемуарна література авторів-львів’ян, а також приватний архів Івана Лучука. Шкода тільки, що в авторизації цитат укладачки обмежилися прізвищем автора, не вказуючи твору та сторінки. Скажімо, точні вказівки на кожен із шести залучених до «Лексикону» творів Івана Франка (або принаймні на том і сторінку) були би дуже доречними.

До реєстру насамперед увійшли слова, не вживані в стандартній мові (калярепа – кольрабі; пшеходняк – прохідний двір; дикта – фанера), а також ті, що прикметні особливим «львівським» наголосом (трáмвай, адвóкат, содóвий). До деяких слів подано їх фонетичні варіянти, що їх уживають різні соціяльні або вікові групи (камáші, гамáші, ґамáші – теплі підколінки без підошов, які одягають на взуття; камізелька, камізолька – жилет).

Деякі тлумачення можна б розширити, як-от вгатити – словник тлумачить його як «1. вдарити 2. шк. дати багато домашнього завдання». Насправді ж значення цього слова ширше: вгатити можна масла в тісто, порошку до прання, картоплі на тарілку, тобто «дати забагато».

Оскільки у джерела «Лексикону» ввійшли кулінарні переписи авторок, а львів’янки вміли (і вміють!) готувати, то й «смачної» та пов’язаної з нею лексики у словнику немало: будинь – 1. пудинґ 2. заварний крем; дриглець – 1. холодець 2. желе, згущене желатином; шпондер – копчена свиняча грудинка; бритванка – металевий лист для випікання; братрура – частина кухонної печі, духовка; бульбулятор – студ. кип’ятильник. Також трапляються дуже цікаві повні кулінарні рецепти.

Урбаноніми – невилучна частина життя та іміджу міста, вони зберігають його історію. Тому важливо, що цей тип власних назв увійшов до «Лексикона львівського»: Бригідки – львівська в’язниця на вулиці Городоцькій, яка розташована у приміщенні колишнього монастиря св. Бриґіди; Високий Замок – пагорб у північно-східній частині міста; Вулька – 1. місцевість у районі сучасних вулиць Стрийська, Сахарова 2. пагорб у районі вулиць Ґвардійської та Княгині Ольги; Вороблячий став, став Шуманівка, Панєнський став тощо.

Окрім власне словника, «Лексикон львівський» містить ґрунтовну передмову «Слова і місто, або місто в словах», коротку інформацію про реєстр, «Післяслово до переднього слова» Наталі Хобзей, списки скорочень та умовних позначень, іменник, тобто перелік львівських імен із їх скороченими і пестливими формами, і перелік джерел. Читачеві легше було би сприймати словник як комплексну працю, якби упорядниці подбали ще й про зміст.
Трапляються деякі неточності: на с. 44 сказано, що дкг – це 100 г, насправді ж це 10 г; мабуть, із технічними труднощами пов’язано використання ú замість è́ (дещо незвично читати пúсок, пúшний, пúха).

Також шкода, що тлумачення отримали не всі лайки [259, 432, 433 та інші], – так хочеться дізнатися, що означає «дряпав би го пес», «пся кість», «іди, абись сі скапав» тощо...

У світовій лексикографії склалося два основних напрямки в укладанні словників: прескриптивний (словники фіксують те, якими повинні бути мова та мовлення, тобто приписують їм норму) та дескриптивне (словники фіксують те, якими мова та мовлення є насправді, функціонують у житті). Юрій Шевельов у «Нарисі сучасної української літературної мови» назвав перший підхід «нормативним» («ми приміряємо кожне явище до усталених норм і констатуємо: правильно чи не правильно»), а другий – «науковим» («ми стараємося кожне явище пояснити, показати, яка його роля в системі мови, чому воно постало, наскільки поширене, як може далі розвиватися»).

Послуговуючися вдалим порівнянням Шевельова, прескриптивний підхід можна порівняти з поведінкою лікаря при наборі до війська. Тут він нічого не вивчає, тільки перевіряє, чи дана людина підходить до приписів, які він має. Дескриптивний підхід можна порівняти з тим, як лікар вивчає певні процеси в людському організмі, щоб зрозуміти їх перебіг і чинники, що їм сприяють або перешкоджають, – зрозуміло, що хворі мають для нього значення не менше, ніж здорові, а часто й більше. «Лексикон львівський» фіксує мовлення Львова таким, яким воно є, не підганяючи під рамки граматик і правописів. Авторки зуміли передати особливий дух Львова, колорит «львівського паньства» та вуличного батярства, і не дивно, що видання здобуло ґран-прі конкурсу «Найкраща книга XVI Форуму видавців у Львові», отримавши спеціяльну відзнаку великого журі у номінації «Найкраща книжка про Львів».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Березень 2017
Монографія Юрія Кудінова належить до розвідок із царини проблемної історіографії. Автор...
Анна Кудінова ・ Листопад 2016
Монографія молодої етнологині Світлани Маховської, видана за сприяння Фонду Катедр Українознавства...

Розділи рецензій