Микола Котляр, Тарас Чухліб, Валерій Шерстюк. Київська старовина, 2002, № 4

Жовтень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
58 переглядів

Нове число «Київської старовини» засвідчує прикрий, але безсумнівний факт: один із небагатьох українських гуманітарних журналів, якому так чи так щастило підтримувати високий академічний рівень, стрімко здає позиції. Іще донедавна в журналі, де переважали якісні дослідницькі матеріяли, важко було подибати статтю про соціяльно-економічну ситуацію на Правобережжі в 1900–1910-х роках, яка починалася б у вікопомному стилі газетних передовиць: «На порозі третього тисячоліття, коли незалежна Українська держава...», або ж розвідку з історії спорудження пам’ятника св. Володимиру в Києві, яку відкривав би щемкий ліричний відступ про візит авторки до Петербурґа. Причина новацій очевидна: після повної ротації попереднього складу редколеґії в січні цього року «Київська старовина» фактично стала вотчиною Київського славістичного університету (який з нового числа є й її офіційним видавцем); відтак академічний журнал, що мав всеукраїнське визнання, фактично перетворився на орган далеко не найпотужнішого з наукового погляду столичного вишу.

Втім, і в новому номері дещо за інерцією нагадує про ту «Київську старовину». Микола Котляр друкує нотатку, в якій намагається з’ясувати, чим же була насправді Тмуторокань. Тарас Чухліб аналізує діяльність ставленика турецького султана в Україні Григорія Дуки (1680-ті роки). Валерій Шерстюк розглядає роль конфесійних чинників у зовнішній політиці Прусії та Росії в середині XVIII століття. Ольга Іванова публікує невелику інформативну статтю про «замовників і замовлення» Києво-Межигірської фаянсової фабрики в першій половині XIX століття. Попри недоречну «актуальну» риторику становлять інтерес розвідка Олени Заєць про комерційну діяльність Чернігівського земства та цитована вище робота Володимира Молчанова про соціяльно-економічні й політичні умови життя міської еліти Правобережжя на початку XX століття. Віктор Матвієнко відтворює історію дипломатичних відносин України та Балтії наприкінці 1910-х років. Людмила Сірик пише про українські зв’язки Юзефа Лободовського.

Нарешті, попри всі внутрішньоредакційні колізії й перепідпорядкування журналу Галина Сиваченко зі сталістю, якій можна лише позаздрити, продовжує друкувати (й коментувати!) чергові порції Винниченкових щоденників, впевнено залишивши позаду 1944 рік. Eppur si muove!

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Видання завершує чотиритомовий проєкт публікації джерел про Хмельниччину. Воно висвітлює роки...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій