Марія Микицей, Володимир Базилевський, Боб Дилан та ін. Кур’єр Кривбасу, 2017, № 329–330–331

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
54 переглядів

Квітнево-червневе число «Кур’єра Кривбасу» розпочинається уривком із роману «Дольче віта» Марії Микицей. Текст має дещо несподіваний мелодраматичний характер. Перекладачки Наталія Хороз і Мар’яна Климець підготували добірку малої словенської прози – здебільшого парадоксальні тексти. Також у цьому розділі триває публікування «Вибіркових спорідненостей» Ґете в перекладі Юрка Прохаська.

Українську поезію в числі представляє Володимир Базилевський. У його добірці є вірші різних років, а об’єднують їх потужний мемуарний мотив і відчутна публіцистична орієнтація. Від Базилевського – різкий перехід до текстів згадуваного в попередньому числі Нобелівського лавреата Боба Дилана (переклав Микола Байдюк). Коли уважніше придивитися до його текстів, у деяких сферах контраст виявляється не аж таким кричущим: скажімо, Дилан так само глибоко занурений у «класичну» традицію і теж полюбляє публіцистичний патос. У кожному разі, Диланові твори можуть посприяти згладженню «комплексу неотриманого Нобеля» в українських читачів. Поряд вміщено Нобелівську лекцію лавреата. Іще одне ім’я з розділу перекладної поезії – Джозеф Фазано. Це сучасний американський поет, текстам якого притаманні вельми проста форма та містичний дух.

Беззаперечним центральним матеріялом випуску є фраґмент книжки спогадів письменника, критика, літературознавця і видавця Михайла Слабошпицького «Протирання дзеркала». На час виходу цього числа «Кур’єра Кривбасу» книжка готувалася до друку, тепер вона вже побачила світ у видавництві «Ярославів Вал». Уміщений у числі уривок складають мемуарні мініятюри-розділи. У їхньому фокусі – і особисті перипетії Слабошпицького, і літературне життя, а головною мірою – літературний побут радянської України 1960–1980-х років. Читачам відкриється панорама вимученого війнами, Голодомором, репресіями та іншими знущаннями одного центральноукраїнського села, дух радянської журналістської освіти; тут можна познайомитися з історіями, що траплялися на ґрандіозних заходах проєкту «освоєння цілини». Слабошпицький детально викладає враження від знайомства з тодішніми письменниками, дає спостережливі й індивідуальні портрети багатьох діячів: від Павла Загребельного до рідко згадуваного сьогодні драматурга Олексія Коломійця. Дуже інформативним є розділ, присвячений цеховій мітології вже майже втраченого Будинку письменників в Ірпені під Києвом. Атмосфера часу і середовища, його мова та стилістика – все це в спогадах Слабошпицького дуже органічне, переконливе. Тож не дивно, що складна та суперечлива доба, змальована в мемуарах, викликає такі ж враження. В них цікаві повороти людських доль, колоритні події, спалахи талантів, вартісні культурні події міцно загрузають в атмосфері загальносуспільної замкнутости, обмежености, неповторної пізньорадянської нудьги. Слабошпицький ефектно передає цю «діялектичну» суперечливість, що робить його спогади важливим свідченням епохи, ставить їх в один ряд із такими геть інакшими за стилістикою, масштабами і стратегією мемуарами, як «Homo Feriens» Ірини Жиленко чи «Люди не зі страху» Світлани Кириченко.

Статтю Маркіяна Домбровського «Orbis aphoristicus Андрія Содомори» присвячено книжці Содомори «Афористичні етюди». Це збірник есеїв, натхненних класичними латинськими крилатими виразами. Содомора, як показує Домбровський, не лише аналізує походження, історичний контекст виникнення таких виразів, а й висвітлює їх із погляду образности й того, що Потебня називав внутрішньою формою слова. Він також дошукується причин, із яких той чи той давній вираз став чи не став афоризмом.

Далі в часописі вміщено есей Андрія Любки «У пошуках варварів». Це пізнавальний текст, присвячений Овідію та сюжетові з його засланням у Західне Причорномор’я. Любка відвідує місця, трактовані як Овідієві: від Овідіополя на Одещині до Констанци в Румунії, змальовує краєвиди і жвавий дух подорожі та робить класичні висновки на тему вигнання, іншування й самотности в культурі та історії.

Наталя Мельник пропонує читацькій увазі рецензію з характерною назвою «Сію квіти добра в українському слові» на книжку поета Миколи Дмитренка «Поезії». Традиційні, погідні вірші, ґрунтовані водночас на умовно народницькому та шістдесятницькому каноні, дістають так само традиційну, послідовно-описову рефлексію.

Завершує часопис коротенька розвідка Лариси Брюховецької «Українські письменники і кіно 1920-х» про головні фільми, в яких перші українські кіношники співпрацювали з письменниками, про декотрі визначні постаті на перетині літератури та кінематографу.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій