Таїр Халілов, Василь Портяк, Ігор Павлюк.... Кур’єр Кривбасу. 2005, грудень, № 193

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
138 переглядів

У розділі прози трійко авторів із досить відмінними жанровими підходами та стилем письма, наче змовившись, зосереджуються на одній ідеї: кров і ґрунт. Героєві гостро психологічної повісти кримськотатарського письменника Таїра Халілова, старому, який очікує на повернення сина, смертельне душевне напруження відкриває рани пам’яті, крізь які прозирає історія вигнання його родини із землі пращурів. До пам’яті крові апелює імпресіоністичними новелами й Василь Портяк. Авторові роману «Мезозой» Ігореві Павлюку менше залежить на історичній пам’яті й деталях, а більше – на п’янких (і еротичних) віртуаліях своєї неспокійної крові. Тут є і сильний герой, яким керує «гірке кохання, полинова, тиха, мов трава, любов до своєї батьківщини, повага до Космосу, ненависть до всіляких перевертнів», бо ті кинулися служити різним зарубіжним піратам, найпотужнішим, найбезсоромнішим із яких є «Корпус демократії» і джихад, символом якого є золоте Розп’яття Перуна. Безсумнівно, у цього роману будуть зацікавлені читачі та не менш зацікавлені критики. Якщо першим можна побажати більше почуття гумору, то другим і не знаю чого бажати. Бо, як пише Володимир Брюгген у розділі «Scriptіble», справжні критики «здатні підтримати інтерес до літератури навіть за умов відсутности самої літератури».

А ось і герої Брюггенового опусу власними персонами: Ігор Бондар-Терещенко з теорією та практикою «геопоетики літературного ляндшафту» і Євген Баран із двома рецензіями. Щасливим винятком у грудневому «Scriptіble» є «Нотатки постмодерністки», тобто Галини Паламарчук, яка просто, а подекуди й наївно, міркує про це складне явище сучасної доби, вважаючи, що «нападки на постмодернізм і обвинувачення його у всіх смертних гріхах нагадують претензії завмерлих у розвитку особин до підлітків». Чого, мовляв, дивуватися, коли людство нині перебуває саме в такому віковому стані.

Поезію репрезентують Василь Слапчук, для якого віршований текст, наче «тимчасова втрата почуття гумору», і Олег Соловей із ліричним циклом «Конуси і дирижаблі».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій