Олена Логвиненко, Галина Тарасюк, Назар Гончар. «Кур’єр Кривбасу», 2003, липень, ч. 164

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
76 переглядів

Дискурс про «ознаки нинішнього розвитку» українського письменства стає дедалі субтильнішим. Скажімо, у розмові, що відкриває нове число журналу, критик Олена Логвиненко, відповідаючи на традиційні запитання письменниці Галини Тарасюк, висновує, що «творчість – це не загнузданий Пегас», бо «досконалості немає меж». Водночас не забуває нагадати, що «джерелом поезії є краса», і зовсім не обов’язково ця краса має бути «мажорною», недаремно ж «російський класик прорік: “Печаль моя светла...”». Респондентка, зрештою, і не безпідставно, твердо переконана, що сама поезія «як особливий мистецький твір не надається “масовому” виміру». Вельми і вельми слушно, бо ж чи дано збагнути горопашному читачеві оту вершинну версифікаційну майстерність

гик-кигик –

на меви язик!

а в мене ізникни –

бо я чоловік

із тут-таки надрукованої добірки віршів Назара Гончара, з якими дуже підозріло перегукуються «Три новини» Юлька Гончара.

А от у найновіших двострофах іншого відомого поета – Анатолія Бортняка, навпаки, подибуємо неабияку психологічну (само?)проникливість в означенні графоманства та влучний лаконізм:

Скільки треба завзяття, відваги,

Щоб утримати ручку в руці!..

Графомани – невтомні трудяги,

Геніяльно нездарні творці.

Контрастно виглядає на цьому тлі добірка поезій Миколи Воробйова «Удари тіней».

Сучасну прозу представлено романом «Кляса» Павла Вольвача (закінчення). Головний герой твору нарешті завершує свої цілоденні походеньки пролетарськими задвірками промислового міста, повертаючись додому з розбурханою п’яними пригодами, еротичними візіями та національними пристрастями душею. Підсумовуючи враження, можна додати, що попри легкість письма Вольвача, яке зраджує ліпші традиції соцреалістичної прози, автор так і не засягнув лаврів «критичного («соц» опускаємо) реаліста».

Друкується друга подача з рубрики «Українська ґотична новела»: цього разу Юрій Винничук пропонує два оповідання Василя Софроніва-Левицькою з книжки «Липнева отрута» (1934).

І насамкінець часопис уміщує спостереження Володимира Карвацького «з приводу творчости й місця у літературному процесі» Ігоря Римарука та відгук Наталі Кучер на книжку мемуарів «Рубали ліс» Лариси Крушельницької.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Квітень 2019
Число присвячено пам’яті російського історика, правозахисника і громадського діяча, голови...
Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Беззаперечним центральним матеріялом випуску є фраґмент книжки спогадів письменника, критика,...

Розділи рецензій