Наталія Єрмакова, Олександр Чепалов, Інна Козій.... Курбасівські читання: Науковий вісник. 2007, № 2. До 120-річчя від дня народження Леся Курбаса: історія, теорія, критика

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
114 переглядів

Більшість публікацій другого числа «Курбасівських читань» (на перше «Критика» відгукнулася торік: ч. 10, с. 27) має історико-театрознавче наповнення. Це розвідки з біографії Леся Курбаса, його стосунків із тодішнім мистецьким оточенням, педагогічної й організаційної роботи, створення театральних студій та режисерських курсів, починаючи від навчальних лабораторій у рамках МОБ («Березіль») і завершуючи дрібнішими осередками, які виникали в місцях ґастролювання театру і згодом розросталися. Географія мистецьких мандрів режисера охоплює Київ, Харків, Одесу, Умань, інші міста – отож автори (Наталія Єрмакова, Олександр Чепалов, Інна Козій, Анна Білик та інші) опосередковано дають зліпки з тодішньої культурної дійсности різних реґіонів країни. Несподіваною виглядає стаття Анатолія Баканурського про Курбасові пошуки та здобутки в кіні – чи не наймоднішому на ті часи виді мистецтва, котре, як відомо, приваблювало художників навіть із галузей, набагато більше від нього «далеких», аніж театральна режисура. У випадку Курбаса, щоправда, досліджувати доводиться лише спогади, бо жодна зі сфільмованих стрічок не збереглася. Кількома статтями представлено тему Курбасових творчих і приватних стосунків з оточенням: Валентиною Чистяковою, Марком Терещенком, Михайлем Семенком, Миколою Кулішем. Із Кулішем «упоратися» найскладніше, хоча замалим не містична гармонійність його творчого тандему з Курбасом заохочує дослідників шукати раціональних пояснень цього збігу «часу й місця зустрічі» режисера з драматургом. Спроба Надії Мірошниченко потрактувати діялог митців як відбиття ідеальної моделі діялогу театру та драматургії видається цікавою, хоча й незавершеною. Якщо відкласти вбік вступні адресації до «постмодерних культурологічних концепцій Міхаїла Бахтіна та Юлії Кристевої», під наголосом залишиться думка про спільність культурного контексту, в якому працювали обоє митців, – а це з тих пояснень, що тільки перефразовують запитання.

Теоретичні статті збірника висвітлюють конкретні теми з гуманітарної лектури Курбаса, його філософії театру та концепцій акторської гри, архетипности режисерських робіт, проєкцій автобіографії та соціяльних типажів. Адресування до синергетики, а відтак  до «постнекласичної парадигми», заявленої в першому числі«Читань» як чільний методологічний орієнтир, за інформативністю програють мало залежному від них аналізові доволі цінних і цікавих тем.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Світлана Ославська ・ Березень 2017
Перші цьогорічні числа часопису відкривають огляди вистав харківських та херсонських театрів...
Ганна Протасова ・ Травень 2016
До книжки увійшли три п’єси українського драматурга Павла Ар’є 2010–2013 років: «На початку і...

Розділи рецензій